Вітання
У наш непевний, розхитаний вік, коли майже все продається і майже все купується, і такий огром тих, хто, роздмухуючи міхи самопохвал, дозволяє собі все при своїх жалюгідних моралі й діяннях, поет Іван Драч сплатив за любов українського народу до нього чистим золотом свого таланту. Високим суголоссям свого подвижницького і праведного служіння Україні, яка сьогодні йому так болить...
Поезія І. Драча — цілий всесвіт. Вона новаторська і коренево заглиблена. А ще їжакувата і часто епатажна. Він вистояв у грозах часу. А його творчість — у вирвах літературних мод. І в профіль і анфас — вона жива. І завжди на бастіонах свободи. З українським засівом. З планетарним мисленням. На марші до прийдешніх поколінь.
У великого поета — день народження. Жовтень вшановує його червінцями. Відчуваю, Іван Федорович знову на підйомі. Його дні туго спресовані. Бентежать нові ідеї, нові вірші. Продовжується робота над епохальним кіносценарієм про Михайла Грушевського. А на письменницькій дачі в Кончі на нього чекає малий дзвінкий Рексик, що ностальгічно нагадує його давнього і вірного друга Рекса...
Біжить назустріч Рексик. Біжить дорога життя.
Літ вам за обрій, дорогий Поете!
Самотня ластівка
Самотня ластівка на дроті —
Одним одна, самотина.
Всі ластівки давно в польоті, —
Чому ж без вирію вона?
Така вже осінь, що аж голо.
Вже іній сонце розпина.
У вирій лист летить навколо,
Її мина, її мина.
Чи, може, їй крило підбито,
Чи, може, впала їй вина
Тут розп’ястися з цілим світом —
Така печаль, що аж до дна.
Чи, може, так поля ці любить,
Вже йде морозу сивина.
А хто ж в мороз їх приголубить?
За все покутує вона.
До вирію ще стільки далей.
Вона ж стоїчно не зрина.
До тисячі моїх печалей
Іще одна — і не одна...
Іван ДРАЧ.
