Україна — парламентсько-президентська республіка. Може, через це коливання політичної активності в країні чітко збігається з календарним планом роботи Верховної Ради. Саме тому минулого тижня нашу увагу привертали не внутрішньополітичні дискусії, а бурхливі події в ПАРЄ, результати роботи правоохоронних органів та діяльність Прем’єр-міністра і Президента. Щодо суто політичних подій, то маємо лише кілька заяв партійних лідерів, але всі вони минули непоміченими. Навіть із тривогою очікуваний Марш слави в День захисника України пройшов відносно спокійно та без надмірної політизації.
Натомість цього тижня Україна порине у вир політичних процесів, заяв, протистоянь. Заплановані на вівторок виступи низки опозиційних партій і груп не представляють ані всього опозиційного спектра, ані навіть значної його частини, але все ж претендують на звання єдиного фронту проти чинної влади. От тільки не варто забувати, що велика політика може робитися на вулицях тоді і лише тоді, коли навколо проголошених лозунгів готова консолідуватися більшість народу, а не кілька локальних опозиційних груп. Тому після бурхливих подій перед будівлею Верховної Ради ми все ж повернемося до більш приземленого питання щодо перспектив медичної реформи. За словами Голови Верховної Ради Андрія Парубія, саме цього тижня існують перспективи її ухвалення, чим фактично був би завершений основний реформаторський пакет осінньої сесії. Але шлях реформи охорони здоров’я може виявитися більш тернистим, ніж у попередніх ініціатив. Причина — жорсткі протиріччя між міністерством та профільним комітетом парламенту та дуже жорсткий спротив потужних лобістських груп від старої системи медицини.
Коли ж повернутися до минулого тижня, то в інформаційному просторі безумовно домінували новини зі Страсбурга, де на сесії ПАРЄ проти України жорстко виступили ряд реваншистських і проросійських сил. Ці події видавалися настільки драматичними, що ми навіть підзабули про те, яку роль у європейській політиці нині відіграє Рада Європи і де насправді приймають визначальні рішення. Просто треба переглянути повідомлення за той самий період із органів Євросоюзу. А там не було ні Земана з його провокативними тезами, ні погроз переглянути Угоду про асоціацію, ні заяв про послаблення санкцій проти Росії, лише слабкі потуги однієї країни внести українське питання до тем для обговорення. На жаль, Росія та контрольовані нею політики зуміли використати трибуну ПАРЄ не за призначенням, а для реалізації своїх пропагандистських цілей, що ми часто спостерігаємо й у нашому парламенті.
Атака проти України таки захлинулася. Резолюція ПАРЄ виключно рекомендаційна, вона стала виявом типового європейського компромісу. Адже в Угорщині незабаром вибори, й ніхто не хоче підігрувати відверто фашистській та пропутінській партії, яка рветься до влади, проти теж реваншистської й проросійської, але стриманішої політсили прем’єра Орбана. Це був типовий політичний пасьянс, який у Європі звично розіграли за наш рахунок. Бридко, але не смертельно. Важливо, що нам вдалося розбити нову антиукраїнську коаліцію, знайшовши порозуміння з Болгарією, Грецією й Румунією. Якщо до цього додати позитивні результати переговорів Петра Порошенка з Реджепом Ердоганом, то ситуація для України в регіоні перестає бути критичною. Нинішня Туреччина — непевний союзник, але швидке рішення Анкари про заборону заходити в турецькі порти кораблям, які причалювали до анексованого Криму — це вже підтримка не на словах, а реальними діями.
Зараз нам ще треба встояти проти іншої атаки, теж у ПАРЄ, де задіяні надзусилля для повернення російської делегації до цього органу. Результати неоднозначні: до грудня президентську посаду обійматиме представниця Кіпру, яка явно симпатизує Росії, проголосована резолюція, що могла б сприяти поверненню Росії в ПАРЄ, але її виконання вже заблоковане. Нині Кремль максимально задіює фінансовий тиск на органи Ради Європи, щоб у такий спосіб відновити свої позиції. Тож основна боротьба ще попереду.
В Україні ми мали нагоду спостерігати за низкою знакових повідомлень від правоохоронних органів. Генпрокуратура відзвітувала про остаточне розкриття замовного вбивства втікача з Росії Дениса Вороненкова. Замовник і феесбешні натхненники поки що недоступні для нашого правосуддя, але причетні до виконання вже заарештовані й справу передано в суд. Може, це трохи остудить запал деяких наших землячків, які за російські гроші готові чинити злочини у власній країні. СБУ упередило низку терористичних актів та затримало диверсійно-терористичну групу в Маріуполі. Також гучні звинувачення проти чиновників Міністерства оборони висунули детективи НАБУ. Тепер спостерігатимемо, які з цих звинувачень будуть підтверджені в суді, а які знову виявляться лише гучними заявами. Нині модно всі провали власних слідчих списувати на нечесність суддів (судова система справді не витримує жодної критики), але в дійсності через недосконалість судових процедур можна лише затягнути справу. У резонансних процесах жодний суддя не ризикне винести виправдувальний вирок, якщо звинувачення надасть достатні аргументи. На жаль, розгляд деяких справ скоріше свідчить про слабкість слідства в деяких нових правоохоронних органах, ніж про якісь зовнішні перешкоди.
І звично наостанок кілька позитивних новин. Набула чинності реформа солідарної пенсійної системи, що стало особистим тріумфом для Прем’єр-міністра, але й успіхом для всієї влади. І варто звернути увагу, як немов по команді раптом стихла критика пенсійних нововведень. Усе те, чим нас так затято лякали декілька політичних сил, навіть для них самих в одну мить стало неактуальним. Перші результати реформи відчули нинішні пенсіонери, але основний ефект запрограмований на роки вперед. Крім того, дедалі чіткіших обрисів набирає реалізація урядової програми ремонту доріг, виконання якої минулого тижня інспектував прем’єр. Тож не все в нашому домі так похмуро, як це нерідко намагаються нам представити.

 

Тарас ЧОРНОВІЛ,
політолог і незалежний експерт.