Провідний конструктор ДП «АНТОНОВ» так само, як його батько, присвятив себе підприємству

 

Виготовлена Олегом Калініним радіокерована модель літака Ан-14 стала найбільшою в його авіамодельному парку. Пілот, який сидить у кабіні, дуже схожий на батька Олега Володимировича — першого штатного льотчика-випробувача фірми «Антонов». Понад десять моделей «АНів» (серед них три Ан-14 різних масштабів і модифікацій, Ан-6, Ан-8) народилися завдяки цьому авіаційному майстрові. Вони створені за особисті кошти Калініна й представлені в експозиції Народного музею ДП «АНТОНОВ».

Досьє

Олег Калінін народився 1947 року в Києві. У 1969 році закінчив факультет промислових мистецтв Московського вищого художнього училища за фахом «художник-конструктор засобів транспорту і промислового обладнання». З 1963-го працював на ДП «АНТОНОВ» слюсарем-складальником, креслярем, художником-конструктором, ведучим по макетах кабін екіпажу Ан-74, Ан-124, Ан-3, Ан-70, начальником відділу художнього конструювання. З 1984 року — провідний конструктор КО-16, з 2017 року — провідний конструктор сектору 33-50 радіокерованих моделей-копій експериментально-дослідницького відділу-33.

 

О. Антонов і О. Калінін у макеті кабіни літака Ан-2.

 

Володимир Калінін став першим штатним льотчиком-випробувачем КБ О. К. Антонова.

Фото з фондів Народного музею ДП «АНТОНОВ».

Птахи вважають їх своїми 


Радіокеровані моделі-копії вважаються творами модельного та інженерного мистецтва. Для досягнення копійного ефекту польоту, а також стендової оцінки потрібні спеціальні знання й любов до авіації. Якщо просто зменшити розміри літака-оригіналу, він не полетить. Для створення моделі застосовуються особливі технології та унікальні інженерні рішення.


Цікаво, що моделі виходять такими «живими», що в повітрі птахи сприймають їх як собі подібних. На автодромі «Чайка» під Києвом під час тренувальних польотів над моделями Калініна кружляють орли! Одну з них одного разу атакував яструб.


Олег Калінін тричі брав участь у міжнародних фестивалях «Аерошоу» у Бородянці, куди з різних країн приїжджали аматори радіокерованих літальних апаратів. Створення авіамоделі — задоволення недешеве, і серед ентузіастів цієї справи чимало заможних людей. Вони можуть дозволити собі утримувати цех, де працюють кілька десятків фахівців, використовувати дорогі матеріали, оснащувати моделі ультрасучасними приладами. О. Калінін був єдиним, хто представляв на фестивалях моделі «АНів». Він виготовляв їх власноруч з дерева і спецматеріалів. Для «Аерошоу» Олег Володимирович навіть замовляв футболки з малюнками своїх авіамоделей!


Якщо на Заході досить розвинений авіаційний живопис, то в Україні цим займаються одиниці. Олег Калінін — один з них. Авіаційній тематиці він присвятив майже п’ять тисяч робіт. Виставку його картин із зображенням літаків і різноманітних авіаційних подій було презентовано в Народному музеї ДП      «АНТОНОВ» 2006 року, до сторіччя від дня народження Олега Антонова. Частина експозиції й сьогодні розташована там.


О. Антонов зіграв значну роль у долі родини Калініних. Саме він запросив Володимира Антоновича Калініна, батька Олега, на роботу в своє КБ штатним льотчиком. Познайомилися вони після війни. Льотчик Володимир Калінін був справжнім героєм: пройшов від Сталінграда до Києва, воював разом з льотчиком-асом Покришкіним. За бій на Лютізькому плацдармі нагороджений орденом Червоної Зірки. Потім, разом з бортінженером Валерієм Мареєвим, успішно здійснив тривалий переліт з Далекого Сходу до Києва на першій серійній «Бджілці».


Олег мріяв про небо, але через проблеми із зором стати льотчиком не вийшло. У 9-му класі, дізнавшись про будівництво «Антея», він сказав батькові, що хоче працювати на заводі, а вчитися буде у вечірній школі. У 1963 році батько влаштував його в складальний цех.


Незабаром тут помітили художній талант Олега. Коли він за дорученням комітету комсомолу виготовив макет і проект молодіжного кафе на Кременецькій вулиці (нині — Генерала Вітрука), О. Антонов побачив цю роботу й порадив йому йти в бригаду художнього конструювання при відділі інтер’єру. Так Олег став креслярем. Затим отримав рекомендацію в Московське вище художнє промислове училище (МВХПУ), або Строгановку (засновником закладу був граф Строганов, чиї кріпаки робили ексклюзивні меблі для Європи).


Кабіну похвалив старий ас


У Строгановці Олег намагався курсові роботи пов’язувати з авіаційною тематикою. Тема диплома — «Пілотська кабіна       Ан-60». Був на початку 70-х років такий проект реактивного транспортного літака, який потім трансформувався в проект Ан-72. Але коли члени комісії подивилися роботу із пластику, то заявили, що на цьому не розуміються, захист диплома треба... відкласти. Зажадали знайти опонента — авіаційного фахівця. Тоді батько попросив прийти на захист свого друга — льотчика-випробувача, Героя Радянського Союзу, шеф-пілота фірми Яковлева — Василя Комарова. «Іменитому льотчикові сподобалося, що в макеті я зручно розташував усі необхідні прилади, тумблери, важелі, віконця ліхтаря кабіни, сидіння для екіпажу, а також те, що крісло для льотчика могло пересуватися залежно від росту, довжини ніг і масажувати спину», — згадує Олег Володимирович.

Диплом він захистив успішно.


Далі Олег Калінін спеціалізувався на створенні пілотської кабіни, брав участь у роботі над макетом «носа» Ан-72, робив макет кабіни льотчиків Ан-3, Ан-70. Завдяки порадам Калініна, уперше в кабіні «АНа» застосували міні-штурвал, поліпшили оглядовість. З роками Олегу Володимировичу вдалося дуже підвищити ступінь уніфікації кабін екіпажу літаків «Ан». За ергономікою вони вважаються одними з найкращих у світі.


Розповідаючи про Олега Костянтиновича, О. Калінін любить згадувати і такий епізод. У 1983 році О. Антонов доручив розмістити в переході між поверхами галерею портретів артистів, а потім провести опитування співробітників — які фільми за участю цих артистів вони дивилися. На запитання «Навіщо?» Генеральний конструктор відповів: «Щоб остаточно не задубіти!»


Навесні 1984-го Олег Костянтинович помер. На його могилі, на Байковому цвинтарі в Києві, височіє пам’ятник, створений за проектом О. Калініна з титану й лабрадориту (цей камінь Олег Володимирович вважає символом української землі — його видобувають лише в нашій країні). За формою надгробок нагадує аркуш кульмана або крило. На ньому — титановий барельєф Антонова в оточенні моделей літаків «Ан».


Нині Олег Володимирович разом з інженерами-конструкторами — Дмитром Саранчуком і Віталієм Макаренком працюють над радіокерованою моделлю Ан-2. Вона відкриє модельний ряд власного парку радіокерованих літаків «Ан» (на авіамодельних шоу раніше цим цілям служили тільки приватні кордові антонівські моделі-копії). У планах — завершення моделі Ан-8 і створення моделі Ан-22 «Антей».


На запитання, які зі своїх проектів Олег Володимирович вважає найкращими, відповів: «Мої діти!» Дочка — кінохудожник, навчалася в Академії мистецтв, де й викладає. Захоплюється виготовленням ексклюзивних дерев’яних іграшок. Син закінчив НАУ й працює на ДП «АНТОНОВ» у відділі забезпечення обслуговування Ан-148. Вони рідні — по крові й за духом. Зв’язок поколінь триває.