1883-й прийнято вважати роком народження ери сонячної енергетики. Тоді електрик із Нью-Йорка Чарльз Фріттс сконструював перший модуль із використанням сонячної енергії, основою для якого послужив селен, покритий тонким шаром золота. Було встановлено, що таке поєднання дає змогу, хоч і в мінімальному обсязі (до одного відсотка), перетворювати енергію сонця в електричну. Останнім часом виробництво сонячної електроенергії у світі зростає за рік приблизно на 50 відсотків. Але частка її в сумарному обсязі струму ледь перевищує один відсоток. Найактивніше (у пропорції до чисельності населення) використовують енергію Сонця в Німеччині. У нас — зовсім мало.
Такий вигляд має сонячна електростанція на даху житомирської п’ятиповерхівки.
Хоча тепер в Україні кожен може мати свою приватну електростанцію. Звичайно, це в теорії. Бо на практиці далеко не у всіх знайдеться місце, де її можна встановити. А ще для купівлі всього необхідного обладнання треба мати купу грошей. На додачу й отримання від енергопостачального підприємства погоджень на підключення до електромережі вимагає часу й терпіння. Однак, незважаючи на це, на Житомирщині з жовтня 2015-го по березень нинішнього року було введено в експлуатацію 12 сонячних електростанцій.
Одна така міні-СЕС привернула особливу увагу. Річ у тім, що зазвичай обладнання для перетворення сонячної енергії в електричну розміщують на дахах чи фасадах приватних будинків або ж біля них. А житомирянин Сергій Кохан (на знімку) встановив його на даху п’ятиповерхівки. Це лише другий такий випадок в Україні. Першопрохідцем був житель Херсона, який зробив це трохи раніше. Звичайно, отак просто «прихопити» для себе частину даху ніхто не має права. Довелося погоджувати це з мешканцями будинку. Потрібен був дозвіл 75 відсотків членів ОСББ. Тож були і збори, і збір підписів. Ентузіаст узяв на себе зобов’язання ремонтувати дах. Окрім того, сплачує щомісяця по одній гривні за кожен квадратний метр орендованої площі.
Тепер про гроші. За словами Сергія Кохана, втілення проекту стало йому в 15 тисяч доларів. Він переконаний, що за 5—6 років затрати окупляться. Одразу знайшлися опоненти, які сумніваються у цьому. Вони наводять значно більші строки, нагадують про те, що протягом того часу частина вузлів міні-станції виходитиме з ладу, а це нові затрати.
Сергій Кохан не згоден з песимістами. Сперечається з ними мовою фактів:
— За півроку станція виробила 9 мегават-годин електроенергії. За наступні півроку буде стільки ж, тобто за рік виходить 18 мегават-годин. Ну хай буде менше, тобто 16. Множимо 16 тисяч кіловат-годин на 0,19 — це ціна однієї кіловат-години в євро. Отримуємо 3400 євро за рік. Віднімаємо від цієї суми 19,5 відсотка податків. Маємо 2447 євро «чистими». За шість років — 14682 євро. За струм платять у гривнях за курсом. Кожні три місяці НКРЕКП переглядає курс, до того ж, зрозуміло, не в бік зменшення. Геть песимізм, технічний прогрес рухають оптимісти!
Але в ці розрахунки треба внести поправки. 19 євроцентів за кіловат-годину — це торішній тариф. З нового року він становить 18 євроцентів. З 1 січня 2020 року буде 16 євроцентів.
Серед скептиків є й такі, хто дивується: яке там сонце взимку?
Аргумент Сергія:
— До найпохмуріших місяців належить січень. Тоді всі мої домашні побутові прилади використали 125 кіловат-годин. Натомість сонячна електростанція за цей само період виробила 380 кіловат-годин. У результаті я не тільки не платив за використану електроенергію, а ще й заробив майже 700 гривень.
Про оптимізм інженера свідчить і такий факт. Він встановив на даху спочатку 52 панелі, це 13,5 кВт. А оформив 30 кіловатів, щоб одразу нарощувати потужності. Зрозуміло, це потребує додаткових затрат. Але вірить: вони окупляться.
— Тут не потрібно нічого заправляти бензином чи газом, щось змазувати. Вони стоять собі і стоять. Більшої уваги вимагають лише взимку, адже потрібно їх чистити від снігу, бо якщо не прибрати, генерація знижується. А загалом особливого догляду вони не потребують, — розповідає С. Кохан.
Люди, які не втаємничені в тонкощі сонячної електроенергетики, знають тільки про панелі та кронштейни, до яких вони кріпляться. Насправді станція — це дуже складна система. Туди входить, наприклад, інвертор — прилад, який перетворює постійний струм на звичний нам змінний, такий, як в електромережі. І лічильник треба складніший: він має рахувати і скільки струму використали мешканці квартири, і скільки із сонячної станції пішло в електромережу. Довелося Кохану й електрощитову переробляти.
Підключення приватної електростанції до електромережі не така проста справа, як може здатися. Це видно вже з переліку документів, які потрібно подати до обленерго. Зрозуміло, що коли йдеться не про багатоповерхівку, а про індивідуальне житло, перелік паперів менший.
Щоб заохотити жителів Житомирщини встановлювати власні електростанції, влада області вирішила відшкодовувати таким людям 20 відсотків тіла кредиту, оформленого в одному з державних банків. Охочих виробляти і продавати свою електроенергію одразу побільшало. АТ «Укргазбанк» пропонує населенню області безвідсотковий кредит на сонячні електростанції на три роки — за умови, якщо позичальник одразу вносить 40—50 відсотків від загальної суми.
Прогноз від голови облдержадміністрації Ігоря Гундича: до кінця року буде 30 договорів.
Оксана ЛУК’ЯНЕНКО.
Фото надано автором.
Житомирська область.
