Держава — мати, та чиновники, як мачуха

У дітей свої забаганки, у дорослих свої. Навіть переставши вірити у доброго Діда Мороза, хтось під Новий рік мріє отримати «під ялинку» хутряну шубу, хтось — новеньку іномарку. А от для доктора медицини Абдо Мохтара найкращим дарунком став паспорт громадянина України, про який він мріяв довгих три роки і який він отримав саме напередодні зимових свят.

Доля Абдо випала химерна. Про цього стрункого кароокого сирійця «Голос України» вже писав: вивчившись в Україні на фармацевта, він повіз додому не тільки диплом вишу, а й чарівну жіночку-україночку на ім’я Тетяна, котра народила йому двох синів. У Сирії їх батько захистив дисертацію, створив свій власний аптекарський бізнес, аж раптом почалася війна з ісламістами, і він буквально під вибухами мін та снарядів встиг посадити жінку з дітьми в останній літак, а сам вибирався із зони бойових дій через Туреччину. Родина возз’єдналася у рідному селі Тетяни Левенець — Тавричанці Каховського району Херсонщини. 

Начебто все владналося, і вдячний Україні переселенець висловив бажання стати її громадянином. Отут і почалося — з 2011 року бідолашного доктора медицини чиновники ганяли по довідки, призначали прийоми то в Херсоні, то в Каховці, то в Києві, перевіряли і в міліції, і в СБУ, наче він запеклий злочинець.

— На ці поїздки, оплату послуг нотаріуса, який завіряв купу довідок, я витратив загалом понад двадцять тисяч гривень. Для нашої родини — то скажені гроші, на які я зараз міг би наймати квартиру своєму старшенькому Олегові. Йому вже виповнилося дев’ятнадцять, і хлопчина вступив на бюджет до політехнічного коледжу в Новій Каховці. Вчиться він коштом держави, але ж помешкання йому треба оплачувати, і оренда коштує недешево. Та, зрештою, питання не в грошах, а в елементарній справедливості, — обурюється Абдо Мохтар. — У жовтні 2014 року Президент Петро Порошенко своїм указом надав мені громадянство України. Знову приїжджаю в Херсон до обласного управління Державної міграційної служби України по основний документ, а там мені кажуть: паспорт вам видати можемо, але тільки тимчасовий, на два роки. Запитую, чому? А постійний, пояснюють, можна отримати тільки з довідкою від посольства Сирії про вашу відмову від громадянства цієї держави. Добре, їду до Києва, приймає мене особисто посол і дивується: «Та яка ще довідка, коли вимогу про неї ще два роки тому скасували? Їдьте в Херсон добивайтеся!» 

З отриманням  громадянства України формальностей і справді чимало, та не ми придумали вираз: закон суворий, але це закон. І «правила гри» нашим новим співгромадянам можна було б прийняти, якби у виконанні херсонських службовців для одного закон обертався роками поневірянь, а для іншого — невиправданою поблажливістю. Саме в ті грудневі дні 2014 року, коли Абдо Мохтар із Тавричанки вимучував собі тимчасовий паспорт, у суді Суворовського району Херсона був «на фінішній прямій» процес над уже колишньою завідувачкою сектору Державної міграційної служби в Херсонській області. Примушуючи свого часу сирійського біженця шукати п’ятий куток у лабіринтах вітчизняної бюрократії, вона тим часом допомагала неймовірно легко отримувати статус біженця іноземцям, котрі на той момент взагалі не перетинали кордонів України!

Служба безпеки України з’ясувала, що 2009 року до нашої держави нелегально перебрався громадянин Афганістану і зумів тут легалізуватися. Та одному було самотньо, й афганцю закортіло «виписати» сюди ще й дружину з донькою. За наявності грошей і посередника-перекладача це не стало нездійсненною мрією: перекладач знайшов «доріжку» до зав. сектору ДМСУ в Херсонській області, і та швиденько оформила всі необхідні папери: протокол співбесіди з людиною, якої в очі не бачила, і заяву про на- дання статусу біженця, і навіть дактилоскопічну карту, залишивши в ній... власні відбитки (потім це підтвердила експертиза). За документами виходило так, що афганка нібито вже перебувала в Україні й отримала проїзні документи на право виїзду за кордон, а потім повернулася авіарейсом Дубаї—Київ. Так члени родини нелегалів знайшли одне одного.

У ході судового процесу підсудна відверто брехала, переконуючи, що біженка нібито приходила до неї на прийом. Але її свідчення дезавуювала сама громадянка Афганістану, викликана до суду як свідок. Вона відверто зізналася: обвинувачувану «ніколи не знала й не бачила, у місті Херсоні раніше — до дня судового засідання не була» (цитата з вироку). Оперативники СБУ ще й спіймали чиновницю при спробі винести зі службового приміщення вельми підозрілі справи інших біженців, де в течках часом не було нічого, окрім фотографій переміщених осіб.

Українська спецслужба добре попрацювала, зібравши величезний масив доказів вини завідувачки сектору ДМСУ в Херсонській області. І суд визнав беззастережно її винною у службовому підробленні та зловживанні посадовим становищем, додавши ще й напрочуд справедливу фразу: засуджена «своїми діями заподіяла істотної шкоди охоронюваним законом державним інтересам, яка полягає у підриві авторитету та престижу органів державної міграційної служби». Якби така фраза пролунала у суді, приміром, Китаю, можна було б не сумніватися — наступним буде оголошення смертного вироку злочинниці. А в Україні її... просто звільнили від покарання через те, що сплив термін давності.

Мабуть, саме такі вироки і сприяють тому, що Державна міграційна служба реформується, а порядки в її підрозділах на місцях залишаються ті самі. Тих поодиноких службовців, хто повірив у прихід нових часів і намагається працювати по-новому, система просто «вичавлює» за свої межі, наче камінець, що потрапив у жорна. Так сталося з іще одним героєм публікації «Голосу України» — керівником відділу ДМСУ в Каховському районі Херсонщини Віталієм Спіжовим. 

— В обласному управлінні ДМСУ та в її районних підрозділах геть нічого не змінилося — ті самі люди, ті самі порядки. Про результати розгляду моєї заяви в прокуратурі Херсонщини теж ніхто мені нічого не повідомляв. Останній раз спілкувався зі слідчим ще в травні, потому лише мовчанка. Ставлення до мене у херсонського начальства змінилося на відверто вороже, тому змушений був переводитися на іншу роботу. Тепер працюю керівником служби правового аналізу у Представництві Президента України в АР Крим у Херсоні, — розповідає Віталій Спіжов.

 

Херсон.