Ми часто не хочемо усвідомлювати глибинну суть сучасної війни. Війна — це не тільки вибухи бомб і снарядів десь далеко чи поряд із домом. Війна — це повна руйнація того світу, який видавався непорушним, стабільним і звичним. Його більше немає, як і немає певності, звідки слід очікувати загрози, бо війна руйнує не лише міста й села, але, що значно страшніше, душі людей. Ми іноді не можемо зрозуміти переродження вчорашніх героїв і появи нових загроз. Але це і є елементи війни, яка, якщо дуже узагальнено говорити, є фатальним відхиленням від норми. Подих цієї війни минулого тижня опалив долі кількох київських родин — жорстокий теракт біля одного з телеканалів забрав два життя й ще трьох людей покалічив. І якщо раптом виявиться, що замовником були не агенти ФСБ чи Кадирова (ця версія нині видається більш реальною), а якісь місцеві терористи чи кримінальники, цей злочин не перестане бути частиною війни, яка прийшла в наш дім.
Після незначного затишшя знову звучать тривожні новини зі східного фронту про наростання ескалації та, що жахливо, про різке зростання кількості людських жертв. Увесь хід міжнародних переговорів, човникова дипломатія Курта Волкера, уже значно конкретизованіші тези, які він висловлював під час візиту до Києва, свідчать, що Росію поступово дотискають до мирного врегулювання на прийнятних для України умовах. Але навіть за годину до появи на Донбасі «голубих касок» ООН ворог нестиме смерть нашим захисникам і мирним мешканцям. А саме про озброєну миротворчу місію Волкер уперше почав висловлюватися, як про щось цілком реальне та ще й у дуже стислі терміни.
Дуже ниций вигляд на тлі всіх цих драматичних подій має пародія на Майдан, яка розігрується під стінами Верховної Ради. Ще можна було говорити про мітинги чи акції протесту, коли на площу приходили реальні невдоволені люди, а серед організаторів акції числилися з півтора десятка, хоча й доволі дрібних, але політичних партій та громадських організацій. Нині це вже виключно захід під умовною назвою «врятуйте Міхеіла Саакашвілі від депортації». Кілька десятків людей, що постійно перебувають біля наметів, дедалі більше нагадують той антимайдан, який окупував майже чотии роки тому цю саму ділянку. Нарешті в останнього натхненника подій під Радою визріло розуміння, що його не підтримав народ і треба поступово згортати намети й звільнити центр міста. Доля самого Са-
акашвілі після провалу його акції стає дедалі туманніша — міграційна служба відмовила йому в притулку й тепер можемо лише загадувати: коли та куди (в Грузію чи в Польщу) його видворять з України.
Серед головних внутрішніх подій варто відзначити Раду регіонального розвитку при Президентові України. Озвучено чимало знакових, у тому числі й політичних, тем, але головним підсумком можна вважати одностайно озвучені наміри всіх керівників держави жорстко припинити тиск силовиків на бізнес. Кажуть про це не вперше, але щойно нині з’явився більш-менш цілісний план заходів. Прем’єр повідомив про розробку нового законопроекту, який жорстко регламентуватиме всі деталі контакту бізнесу із силовими та контролюючими органами, а Генпрокурор анонсував нові правила нагляду й прокурорського контролю. Ще одна важлива новина — це початок наведення порядку в Держгеокадастрі. Схоже, що за цим «спланованим експромтом» криється бажання перекрити брудні схеми тіньового ринку землі.
Дві найважливіші новини зі сфери внутрішньої політики — це перша після тривалої перерви публікація соціологічних досліджень та вибори в об’єднаних територіальних громадах. Події тісно пов’язані, оскільки чітко висвітлюють абсолютно нові тенденції. Уперше найпотужніші популістські партії та лідери почали стрімко втрачати свої рейтинги, а влада — помітно відновлювати позиції. А друге — це те, що наростає запит на аполітичних лідерів. І якщо на рівні територіальних громад це абсолютно виправдано (які там дискусії про НАТО чи миро-
творців — сміття навчіться прибирати!), то на рівні держави такий тренд нагадує старий лозунг про куховарку, яка може керувати країною. А самі місцеві вибори пройшли зі значними порушеннями, либонь, тому, що дехто вирішив їх сприймати не як обрання менеджерів для громад, а як «перший тур парламентських і президентських виборів».
Маємо радісну новину: російський репресивний режим за посередництва Туреччини випустив двох ув’язнених лідерів Меджлісу — Ільмі Умерова та Ахтема Чійгоза. Нехай це і локальна перемога, але кожна поступка ворога має тільки зміцнювати зусилля — Президент ще раз констатував, що питання визволення заручників та незаконно засуджених — першочергове завдання. Іншим очікуванням наступних тижнів є остаточна підготовка до другого читання законопроекту про основи державної політики стосовно окупованих територій. Є шанси ухвалити його вже через тиждень, коли відновляться пленарні засідання в Раді.
Дуже неоднозначні новини приходять з-за кордону. Ті, хто перший оступився, починають набиратися розуму — в Молдові проти волі пропутінського президента призначено відповідального міністра оборони. Президент Польщі підтвердив позицію стосовно санкцій проти Росії та солідарність з Україною. Зате маємо неприємні результати виборів у Чехії — либонь, кожен народ в ЄС таки приречений хоч раз наступити на ці популістські та путінські граблі. Проте ситуація в Чехії ще далека від завершення, зате лідери сусідньої Угорщини перевершили всі можливі межі в ксенофобських та антиукраїнських заявах. Дійшло й до явного абсурду: Угорщина нібито заблокувала саміт Україна—НАТО, якого в цей час ніхто й не планував проводити...
Зате маємо й позитивні сподівання: найперше на візит Прем’єра до Канади, та справді хорошу новину від агентства Moody’s, яке вслід за позитивною оцінкою змін у вітчизняній економіці, констатувало відновлення банківської системи України.
Тарас ЧОРНОВІЛ,
політолог і незалежний експерт.
