Незважаючи на пізній час, 7 листопада (за новим стилем — 20) 1917 року в будівлі Центральної Ради в Києві було повно народу. О 21.30 Михайло Грушевський зачитав текст Третього Універсалу. Із 50 членів Малої Ради (Комітет Центральної Ради) жоден не проголосував проти. Так народилась Українська Народна Республіка, перший за багато років прототип держави, хоча незалежності цей Універсал і не проголошував. Це станеться лише за два місяці, 9 січня 1918 року, із прийняттям Четвертого Універсалу, коли більшовицькі війська під орудою Михайла Муравйова вже підходитимуть до Києва.
7 листопада 1917 року. Проголошення ІІІ Універсалу Центральної Ради.
Фото ЦДКФФА ім. Г. Пшеничного.
9 листопада 1917 року Третій універсал зачитають на Софійській площі під час великого народного віча, на якому буде присутній увесь тогочасний політичний й дипломатичний бомонд. До речі, саме на цьому вічі буде зроблено відомий знімок із М. Грушевським та С. Петлюрою в центрі.
Не виключено, що Третій Універсал не з’явився б, якби не більшовицький переворот у Петрограді (нині — Санкт-Петербург), що повалив Тимчасовий уряд, який керував Росією після лютневої революції 1917 року. Центральна Рада намагалася вести переговори з новими російськими демократами про автономію, але вони були невдалі. Російські можновладці вже тоді нетерпимо реагували на українське питання, що, втім, було очевидним. Але Центральна Рада все одно намагалася зробити процес розлучення цивілізованим. Після більшовицького перевороту говорити вже не було з ким. Але якби Михайло Грушевський був більш рішучий, чи не вдалося б українцям захистити свою державність ще тоді, у 1917-му? Відповідь на це запитання ми намагалися знайти в Історико-меморіальному музеї Михайла Грушевського. До речі, музей розташований у садибі, в якій жила сім’я очільника УНР на початку ХХ століття, тому атмосфера революційних років тут добре збереглася. Біля каси лише за 10 гривень можна купити листівки-карикатури тих часів, які влучно передають настрої тієї епохи, що дивним чином нагадують і сьогоднішні.
Деякі історики й публіцисти закидають Грушевському необґрунтовану прихильність ідеям федералізму, нерішучість, що, мовляв, і призвело до швидкого краху УНР. Чи так це насправді, запитуємо старшого наукового співробітника музею Юрія Євтушенка (на знімку).
«Щоб зрозуміти Грушевського, треба перенестися в ту епоху. Частина населення усвідомлювала реалії, перед якими вони постали. Вони прагнули одразу проголосити незалежність. Але відсоток таких людей був дуже невеликий. Інші взагалі мало орієнтувалися в українській справі. У такій ситуації М. Грушевський обрав шлях еволюції, донесення до народу інформації про Україну, її історію. Він поставив собі за мету спочатку домогтися автономії, а потім — незалежності. Хоча за його розумінням автономія — це своєрідна державність, бо вона обумовлювала власну зовнішню політику, армію, кордони», — пояснює науковець.
За його словами, радикально налаштовані лідери були, але за тих обставин вони нічого не спромоглися б зробити. «Часто апелюють до Миколи Міхновського. Мовляв, якби він керував, то проголосив би незалежність у березні-квітні 1917 року... Але слід пам’ятати, що представники Тимчасового уряду мали в Києві доволі сильну владу, передусім військову. Їм підпорядковувався напряму Київський військовий округ. Вони після таких кроків просто всіх заарештували і знищили б», — припускає Ю. Євтушенко. Він нагадує і про більшовиків, які також у тогочасному Києві мали хоч і невеликі, але збройні загони. Реалії того часу були такі, що українську справу доводилося починати з нуля. «Навіть та сама Центральна Рада, коли створювалася, не мала ні грошей, ні інституцій. Було організовано національний фонд, і небайдужі люди так само, як волонтери на армію 2014 року, давали власні гроші. У нас навіть в експозиції є відповідний документ», — розповідає Ю. Євтушенко. Для повноти картини варто додати ще й Першу світову війну, революції, низьку національну свідомість населення, і, як журналіст, не можу не згадати й про слабкі можливості доносити інформацію. Не було навіть радіо, а газети заледве охоплювали столицю.
Так, за словами Ю. Євтушенка, в Києві про Жовтневий переворот представники Центральної Ради дізналися лише ввечері. Вони відправили делегатів до Київського військового округу, який, нагадаємо, підпорядковувався напряму Тимчасовому уряду, щоб ті дізналися офіційну версію подій у російській столиці. Натомість делегатів заарештували. Це може вказувати на те, що на той момент у Київському військовому окрузі ще не усвідомили того, що сталося. Важливі документи тоді оприлюднювали, розклеюючи їх на спеціальних інформаційних дошках. Це за умови, що на той час значна частина населення була неграмотна. В який спосіб і коли інформація з охопленого революційним життям Києва досягала губерній, можна лише здогадуватися.
До речі, заможні селяни не підтримали УНР через те, що земля в республіці мала перейти в державну власність. Земельне питання було тоді одним із найболючіших, і його невирішення теж відіграло свою негативну роль. На жаль, історія не має умовного способу, і ми можемо лише розмірковувати, що було б, якби... Утім, помилки минулого варто знати й ураховувати, адже історія має схильність повторюватися.
Тетяна ПАСОВА.
Фото Андрія НЕСТЕРЕНКА.
Більше фото тут — www.golos.com.ua
