Ми заходимо у своєрідний новий політичний сезон. Ніби й немає підстав аж так виділяти два спарені пленарні тижні в парламенті — нічого ж особливого, але насправді цього тижня Рада відновлює роботу в зовсім іншій політичній реальності. Два тижні тому депутати розійшлися із сесійної зали під шум доволі гучної політичної акції та з дуже непрогнозованими очікуваннями. Натомість дійство під парламентом остаточно змаргіналізувалося і стало пародією на будь-яку опозиційну діяльність. Можливо, саме через це два тижні ми майже не відмічали дій чи заяв реальних опозиційних політиків, бо нікому не хотілося потрапити у спільні інформаційні повідомлення з відвертими політичними лузерами, від яких дистанціювалися навіть колишні співорганізатори.
Але оманлива політична тиша вибухнула з іншого боку — Україну струсонула серія терористичних актів, замахів на політиків та активістів і наростання кримінального свавілля. Після вибуху під одним із телеканалів стався жорстокий розстріл Аміни Окуєвої. Ще за пару днів — убивство в Сєверодонецьку найпослідовнішого українського активіста й депутата міської ради Сергія Самарського, без якого на Луганщині стало значно менше українства...
Особливі заходи з безпеки, які після цих трагічних подій почали вводити, можуть видатися запізнілою реакцією на злочини. Але насправді це реагування на абсолютно нову тенденцію в україно-російській війні. Перейти до наступальних операцій ворог уже не може, а регулярна ескалація конфлікту починає йому надто дорого коштувати. Тому явно проглядається план перенесення гібридної війни всередину країни. Не виключаю, що основою її мають стати навіть не відверті терористичні акти та замахи, а роздмухування кримінального свавілля на зразок 90-их. Ворожі спецслужби давно опираються не лише на ідейних прихильників «русского мира», повсюдною практикою є вербування явного криміналітету. Це, звичайно, не знімає відповідальності з поліції, яка не зуміла вчасно зреагувати на наростаючу хвилю насильства в країні, але й вимагає протидії всіма наявними в силовиків механізмами. Загалом комплексні заходи, які почали запроваджувати, вже дещо більше відповідають суті самих загроз.
Попри старання маргінальних політиків привернути до себе увагу, в інформаційному просторі домінували дві складові: міжнародна та правоохоронна. Американська справа Пола Манафорта стане також чинником української політики. До чергових виборів «сейсмічні хвилі» від процесу над нечесним політтехнологом можуть доволі суттєво змінити електоральну картину в Україні.
Загалом американський напрям обіцяє кілька важливих розв’язків. Чов-никова дипломатія Курта Волкера та анонсована зустріч Трампа з Путіним поки що вселяють більше надії, ніж тривог. Дедлайном залишаються дві дати: кінець року, коли спецпредставник США прогнозував рішення щодо миротворців, та день російських виборів, до яких Трамп хоче створити нову геополітичну реальність без натяків на біполярний світ.
До найважливіших здобутків тижня увійшли успішні візити Президента до Саудівської Аравії й Об’єднаних Арабських Еміратів та Прем’єра до Канади. Ми надто довго ігнорували значимість арабського світу та обмежувалися формальними контактами, уперше переговори дійшли до справді істотних для обох сторін деталей. А щодо Канади, то це країна «Великої сімки», впливи якої на світову політику й економіку колосальні. Цього тижня В. Гройсман реанімував якраз економічну складову, якою досі переважно нехтували. Негативні новини маємо із Сербії та Польщі, але ці інформаційні атаки на Україну поки що видаються доволі локальними. В обох випадках — це зовнішнє відображення внутрішніх процесів у самих країнах. Добре, що наша дипломатія не пішла шляхом загострення конфлікту.
Відновлення розслідувань у так званій «справі рюкзаків» як правова подія — безумовно, позитивний знак того, що уникнути відповідальності не зможе ніхто. Однак із дещо театрально обставлених обшуків та затримань, які проводило НАБУ, спробували зробити велику політику. Дехто на це повівся й фактично змістився до політичного маргіналітету, в той час, як основним гравцям вистачило розуму не підігрувати доволі штучній провокації конфлікту між Президентом та міністром внутрішніх справ. Успіхом стала перша депортація до України чиновника часів Януковича. Але те, що Влад Каськів відповідає лише за мізерну частку завданих країні збитків, — підстава запитати себе: чому спрацювала лише прокуратура, а не НАБУ, в якому лежать справи на сотні мільйонів збитків?
Дуже промовиста ситуація з виборами в об’єднаних територіальних громадах. Те, що політичні сили, які відверто саботували політику децентралізації та критикували саму ідею створення ОТГ, нині вишукують способи назвати себе переможцями, свідчить про правильність курсу на реформу місцевого самоврядування.
На два наступні тижні ми обґрунтовано покладаємо дуже багато сподівань. На тлі повної дискредитації псевдоопозиційних акцій на чолі з Саакашвілі виникає надія, що процес політичного протистояння в Раді зведеться до звичної практики гучних заяв, але не блокувань та провокацій. Нікому ж не хочеться уподібнюватися антимайдану, який досі залишається під стінами Ради. Тому сподіваємося на доволі продуктивну роботу. Головні питання, від розгляду яких залежить життя країни: підтримка в першому читанні проекту бюджету, ухвалення в цілому законопроекту про державну політику щодо Донбасу й голосування за кардинально новий урядовий закон щодо прозорої приватизації державного майна. Саме навколо цих питань буде зламано найбільше політичних списів, бо до проекту закону про деокупацію Донбасу вже подали дві тисячі правок. Приватизаційний закон теж не чекає легка доля — занадто багато схем він покликаний закрити. А питання двох виборчих кодексів, які знову мають не надто великі шанси на ухвалення, залишиться на периферії базових проблем країни, як і анекдотичні заклики ухвалити закон про імпічмент, який на-справді чинний як частина Регламенту ще з 2011 року.
Тарас ЧОРНОВІЛ,
політолог і незалежний експерт.
