Чимало позитивних процесів у державному управлінні та регіональній політиці Іспанії своїм корінням сягають початку 80-х років минулого століття, коли там розпочалася децентралізація.

Відтоді склався сучасний адміністративно-територіальний поділ Королівства Іспанії: 17 автономій, два автономні міста зі спеціальним статусом, 50 провінцій та 8 817 муніципалітетів. Тривалість і неоднозначність перебігу процесу децентралізації самі іспанці пояснюють історичними, географічними та економічними особливостями.


У чому полягають ці особливості, за якими принципами працюють тамтешні центральні та автономні законодавчі та виконавчі органи управління і як вони узгоджують свої дії між собою, яким чином центральний уряд контролює рішення органів місцевого самоврядування тощо з'ясовували члени Комітету Верховної Ради з питань державного управління, регіональної політики та місцевого самоврядування, урядовці та представники асоціації ОТГ під час ознайомчого візиту до Королівства Іспанії.


Зазначимо, що згаданий візит відбувся минулого тижня за підтримки і сприяння Програми Ради Європи «Децентралізація і територіальна консолідація в Україні».


Учасники делегації ознайомилися з діяльністю конституційного суду королівства, дізналися про історію формування повноважень автономій. Вони відвідали автономну спільноту Галісія, де цікавилися проблемами фінансування муніципалітетів, місцевими податками, особливостями ухвалення законодавства в автономіях.


Побували вони і в місті Сантандер, що в регіоні Кантабрія. Уряд регіону активно стимулює місцеві громади до об'єднання через впровадження спільних економічних проектів, для цього залучаються і кошти зі структурних фондів ЄС.


Показово, що у випадку з каталонським конфліктом законодавча та виконавча влада Галісії і Кантабрії однозначно підтримали позицію центрального уряду.


Як пояснили іспанські колеги, автономія окремих територій їхньої країни не є носієм необмеженої влади і повного суверенітету, а лише передбачає певну самостійність у межах єдиної держави. Автономні статути, зазначали вони, містять базові інституційні норми — їх держава визнає і захищає як частину своєї правової системи.