Перед таким вибором опинились окремі ОТГ на Хмельниччині

На початку жовтня своїм розпорядженням уряд визначив об'єднані територіальні громади, які є спроможними. Серед них 22 ОТГ із Хмельниччини. Це хороший результат. Однак до цього списку не ввійшли ще чотири діючі громади. Їм не вдалося довести, що можуть заробляти кошти і розвиватись самостійно. Але чи це тимчасове явище? Чи зможуть вони згодом дорости до того, щоб вирватись із кола бідності і безперспективності?
Це питання актуальне не тільки для них, а й для тих населених пунктів, котрі ще розмірковують над тим, з ким об’єднуватись. Буквально з кожним місяцем вибір у них все менший і менший — той, хто фінансово сильніший, активніший і кмітливіший, вже визначився. Як бути слабшим?

Поки ще є час. Але його залишилось не так багато. Вже наступного року уряд планує завершити процес добровільного об’єднання. На тих, хто не зумів справитись сам із усіма організаційними моментами, чекатиме примусовий принцип. І цей крок буде невідворотним.
На місцях це розуміють, але прискоритись не вдається. Насамперед через те, що із невизначеним майбутнім залишаються найбільш проблемні території. Серед таких і Крупецька ОТГ.
Саме під такою назвою вона мала би увійти до перспективного плану, запропонованого облдержадміністрацією. До її складу хотіли включити п’ять сіл із Славутського району. Та виявилось, те, що пропонує обласна влада, не задовольняє людей на місцях: села не хочуть такого тандема. З самого початку про своє бажання об’єднатися заявили лише два села — Крупець і Полянь. Незважаючи на те, що Крупець розташований буквально на околиці районного центру Славута, об’єднуватись із міським сусідом селяни не захотіли. Чи побоялись, що той з часом зазіхатиме на їхні території, чи не мали наміру ділитись своїми багатствами і бюджетними платежами. Адже на цій території є чималі запаси піску, глини, торфу, дикого каменю. І хоча масштабний промисловий видобуток їх не ведеться, проте ніхто не виключає такої можливості в майбутньому. А ще на території села працює потужний солодовий завод, є підприємства з обробки деревини, діючий кар’єр, інший невеликий бізнес, що традиційно розташовується на окраїнах міст. Словом, Крупець переконаний, що він не пропаде у фінансовому морі. До такого заможного сусіда не проти притулитись і невеличка Полянь, у якій набереться заледве чотири сотні жителів — треба якось виживати.
З подібних міркувань влада запропонувала включити до ОТГ ще й села Кривин, Головань та Лисиче. Всі вони бідні і перспектив для самостійного розвитку не мають. На перший погляд, логіка такого об’єднання зрозуміла. Але ці села висловили свою категоричну незгоду.
Переконані, для Крупця вони будуть зайвим навантаженням. Та для чого, коли їхні двори мало не в буквальному розумінні слова впираються у Хмельницьку АЕС. І саме місто атомників Нетішин виросло на території Кривина. Та, попри таке близьке сусідство, доля у населених пунктів склалася по-різному. Місто має чималу фінансову підтримку від ХАЕС, а села як були злидарями, так і залишились. Щоб надолужити прогаяне, тепер прагнуть союзу з Нетішиним.

План — не догма. Але на фінанси впливає

Як бути в цій ситуації, вирішували депутати обласної ради. Здавалося б, насамперед потрібно прислухатись до бажань мешканців сіл. Та не все так просто. Якщо йти за планом, то у нових ОТГ мають відбутися вибори, а головне — їх включать до переліку тих, які уряд стимулюватиме вже найближчим часом, виділяючи з держбюджету гроші на розвиток. А ні — залишаться без усякої фінансової підтримки.
— Бюджетні кошти — це вагома підтримка для сіл, але не варто керуватись лише цим, — переконаний депутат обласної ради, голова комісії з питань децентралізації Михайло Бойко, — Не потрібно забувати, що вона не буде вічною, ці гроші — лише заохочення тих, хто йде шляхом децентралізації першим. Далі потрібно буде заробляти самостійно. Тож варто наперед прогнозувати, чи вистачить у невеликих громад сил для цього. Вже тепер бачимо, як часом неефективно використовується державна субвенція. Наприклад, із 92 мільйонів гривень, які ОТГ отримали на розвиток, освоїти поки що змогли не більше 25 відсотків.
У когось є об’єктивні причини, а у когось просто ентузіазм починає згасати.
У деяких ОТГ починають розуміти, що самотужки не справляються з тим, що звалилось на їхні плечі, бо, окрім субвенції і омріяної свободи, прийшла ще й колосальна відповідальність, а головне — необхідність працювати самостійно.
У кого вистачило потенціалу — той тепер у виграші. Обласна влада звітує: на шляху децентралізації і створення ОТГ Хмельниччина стала лідером у країні. Вона обігнала інших не тільки за площею та кількістю місцевих рад, які увійшли до складу об’єднаних громад, а й за загальними результатами роботи. Приміром, ще рік тому середній показник власних надходжень на одного мешканця становив трохи більше тисячі гривень, а тепер цифра зросла на чотириста гривень.
Але так не скрізь. І найбільше проблем — у невеликих населених пунктах, котрим важко знаходити гроші для свого бюджету самостійно.

Села — малі, а бажання — великі

А об’єднуватись із іншими не дозволяють власні надто амбітні плани. Щось подібне сталось із п’ятьма селами у Ярмолинецькому районі, яким запропонували увійти в одну ОТГ навколо села Баламутівка. Саме там вирішили, що можуть обійтись без будь-чиєї допомоги, зокрема і райцентру, до якого не захотіли приєднуватись. Зате покликали до себе ще два села — найближчих сусідів. А в ОДА запропонували долучити ще й Зеленці та Михайлівку, мовляв, більша громада — більші можливості. Але ці два села виступили категорично проти. Якщо і об’єднуватись із ким-небудь, то «столиця» має бути тільки у Михайлівці. І її претензії на першість виправдані. Адже село розташоване на трасі і має добре сполучення з районним та обласним центрами. В ньому є амбулаторія та територіальний центр соціального обслуговування населення, які працюють на півтора десятка сіл. Мають свою «швидку» допомогу, пожежну команду, ветлікарню. Працює поштове відділення, школа, дитсадок, будинок культури і бібліотека. В селі є навіть швейний цех та своя електропідстанція, що охоплює понад два десятки сіл… З таким посагом михайлівчани вирішили, що не підуть ні до кого в прийми. І якщо вже йти на принцип до кінця, то село готове утворити свою ОТГ ще із одним невеличким селом, але не підкорятись нікому.
Це право громади. І сьогодні її мотиви щодо неприєднання видаються цілком логічними. Та що буде завтра? Чи зможе ОТГ у кілька тисяч людей бути сильною в усіх розуміннях цього слова. Адже навіть ті, хто утворив свої об’єднання на основі навіть половини району, вже говорять про те, що простіше вижити тоді, коли маєш не менше 20 — 30 тисяч населення. Якщо прислухатись до цих міркувань, то за кілька років доведеться складати нові плани і проводити новий переділ територій. І так до безконечності?
Цього разу депутати обласної ради все-таки прислухались до волі мешканців населених пунктів і не дали добро на об’єднання тих, хто один одному не милий. У результаті свою державну субвенцію вони вже програли. А що виграли? Покаже час. Можливо, і їм вдасться відшукати свою багату долю.

Ірина КОЗАК.

Хмельницький.