Розпечений сонцем Джелалабад, місто Гардез, верхів’я Чорних гір, за якими чути вибухи, стомлений шум вертольотів, — усе це залишило свій пекучий слід у душі мешканця села Сторожів Корецького району Володимира Тишкевича.
Притупити біль тих афганських днів чоловікові допомагає лише багата поліська природа. Для того, щоб й інші могли побачити і відчути цю красу, Володимир Тишкевич разом з дружиною розвиває в рідному селі зелений туризм.
...Володимир Васильович служив у десантно-штурмовій бригаді в Гардезі — місті на Сході Афганістану, шлях до якого називали дорогою смерті.
— Мені здавалося, що цій війні не буде кінця, — каже Володимир Тишкевич. — Повернення більшості хлопців чекали їхні дівчата, вони регулярно писали їм листи. Я ж надсилав вісточку тільки матері. Не хотілося комусь давати надію.
Володимир Васильович згадує, як під час одного із завдань їхній вертоліт почали обстрілювати душмани і не було іншого виходу, як вистрибувати з гелікоптера.
— Поглянули вниз, а там височенні Чорні гори, — каже. — В голові одна думка: якщо зіб’ють, тіло навіть ворони не знайдуть. По одному почали стрибати. Впав у яму, а там стільки гільз, як зерна в коморі. Поруч не було нікого. Та щойно піднявся, кулі полетіли в мій бік. Вирішив причаїтися, аж в одному із укриттів у скелях побачив товариша, якому подав знак про допомогу. Він і врятував мені життя.
Після Афганістану Володимир Тишкевич поїхав у Київ до батьків бойового побратима, який ще служив, щоб розповісти про нього. Добираючись назад у своє село, познайомився на автобусній зупинці з вродливою дівчиною Ганею, яка виявилася його односельчанкою. Згодом побралися.
— Після повернення з Афганістану, — згадує Володимир Васильович, — я тяжко повертався до мирного життя: ходив у сільський клуб на дискотеку, а танцювати не міг, бо в голові засіло, що я тут танцюю, а там, на чужині, мої хлопці у засідці.
Володимир Тишкевич тепер працює директором місцевої школи.
— Пишні сосни і дзеркально чисті джерела наповнюють повітря життєдайною енергією. Хочеться, щоб побільше людей могли насолоджуватися цією красою. Тому й стараємося з дружиною створити всі умови, щоб людям було де відпочити і смачно поїсти. Гості часто просять проїхатися місцевими просторами на запряженій кіньми бричці.
Корець
Рівненської області.
На знімку: Володимир Тишкевич любить гривастих, може знайти спільну мову навіть з найноровистішим у селі конем.
Фото автора.
