У Львівському національному драматичному театрі імені Марії Заньковецької відбулася прем'єра вистави Івана Рябокляча "Марія Заньковецька", яку присвятили 100-річчю з дня заснування одного з найстаріших українських театрів.
На знімках:
під час прем'єри вистави "Марія Заньковецька"
Фото надано
прес-службою театру.
Режисер-постановник народний артист України, лауреат Шевченківської премії Федір Стригун не тільки блискуче передав минулу епоху, коли український театр зазнавав гонінь, а й вселив у глядача гордість за рідну мову, за свою культуру. Найбільші оплески викликала центральна сцена вистави, коли акторка Марія Заньковецька відмовилася перейти до російського театру в Санкт-Петербурзі за 25 тисяч золотими і велику довічну пенсію, з гордістю заявивши, що залишається зі своїм народом.
Недарма російський генерал Муравйов в 1919 році, коли більшовики зайняли Київ, заявив: "Если бы мы, в свое время, повесили Кропивницкого, Заньковецкую, Садовского, Саксаганского, ни о каком национализме не было бы речи". Ці слова до сучасників доніс Василь Яременко, один із засновників театру, який їх почув на більшовицькому мітингу в Києві.
Вистава "Марія Заньковецька" вперше була презентована 1972-го й не зникала з репертуару театру протягом 20 років. Це була своєрідна візитівка заньківчан.
Перші враження глядачів: коли дивишся "Марію Заньковецьку" в постановці Федора Стригуна, насамперед почуваєшся патріотом своєї країни.
Театр Заньковецької пережив непрості часи, коли в 70-х компартія зобов'язала українські театри осучаснити репертуар шляхом вилучення української класики. На що Василь Яременко відповів: "Нічого, ще й не таке бувало. Ми одну виставу -- їм, а дві -- нам".
"Усе, що пережили наші корифеї, яку працю жорстокою самопожертвою виконали, а головне -- заради чого, не могло бути написано на сторінках п'єси "Марія Заньковецька", але було між нами, живе в повітрі, яким дихають заньківчани і нині", -- наголосив Федір Стригун.
Богдан КУШНІР.
Львів.
