Земля полтавська справді благодатна. Адже поєднує в собі родючість чорноземів і багатство надр. Однак не вистачає їй не тільки рясних дощів навесні й улітку. Власне, покладатися лише на милість природи вже не доводиться. Щоб згадані й інші скарби регіону давали належну віддачу, їх треба постійно «зрошувати» ще й гривнями, доларами, євро. Прикро, та той «потічок» поки що також, м’яко кажучи, не надто повноводний...
(Зліва направо) Кейді Ворд, Шевкі Аджунер і голови ОДА та облради Валерій Головко і Олександр Біленький під час Міжнародного економічного форуму в Полтаві.
Поки що левову частку іноземних інвестицій на Полтавщині «закопують» у кар’єри гірничо-збагачувальних комбінатів.
Форум: поговорити і... не забути
Найпомітнішим заходом, покликаним наблизити золотий дощ інвестицій, передовсім іноземних, став улаштований в обласному центрі Перший міжнародний економічний форум «Полтавщина: створюємо разом нові можливості». Зініціювали його проведення в облдержадміністрації. Тож її посадовці та чиновники готувалися до цієї події досить ґрунтовно. І для презентації економічного та інвестиційного потенціалу краю зробили-таки чимало. Хоча в їхніх переможних реляціях за підсумками тієї роботи не обходиться без перебільшень...
Не лише тому, що кити європейського та світового бізнесу до Полтави не приїхали. І не тільки вони... Зрештою, зацікавленість іноземців у партнерстві з повпредами знакового для нашої держави регіону також помітили. Досить згадати, що новостворений «Інвестиційний портал Полтавщини» на форумі представляла головний радник з питань врядування українсько-канадського проекту «Партнерство для розвитку міст» (ПРОМІС) Кейді Ворд. А одним із доповідачів на пленарному засіданні був директор Європейського банку реконструкції та розвитку в Україні Шевкі Аджунер.
Та й оприлюднена посадовцями ОДА статистика загалом нібито оптимістична. Згідно з офіційними даними, накопичений обсяг залучених із початку надходжень прямих іноземних інвестицій (акціонерного капіталу) в економіку області станом на 1 січня нинішнього року становить 1003,8 мільйона доларів США. Себто на одного мешканця Полтавщини припадає 704,4 долара. За цим показником регіон — на третьому місці в Україні. Минулого року в економіку краю іноземці вклали 28,1 млн доларів прямих інвестицій, що на 5,1 млн більше, ніж у попередньому.
Що за справною цифрою?
Цьогоріч тільки за шість місяців (свіжіших офіційних даних ще немає) такі само надходження «з-за бугра» сягнули майже 22,7 млн «зелених». Тож і за темпами зростання обсягів іноземних інвестицій регіон також вийшов на третє місце в державі. Такі вливання з-за кордону певною мірою посприяли тому, що минулоріч, скажімо, промисловість регіону вперше за останні чотири роки спрацювала вже не з мінусом, а з невеличким плюсом в одну десяту відсотка...
Та від суцільного замилування наведеними вище «справними цифрами» не залишається і сліду, якщо заглибитись у структуру іноземних інвестицій. Аж 74,3 відсотка від їхнього загального обсягу надійшло на Полтавщину з однієї країни — Швейцарії! То, може, для підприємців області ексклюзивно відчинили сейфи скарбниць банківської «столиці» світу? Ні, дива не сталося. Просто левова частка фінансових вливань у регіон із-за кордону припадає на групу компаній «Ferrexpo», зареєстровану саме у Швейцарії...
Остання володіє трьома розташованими на Полтавщині гірничо-збагачувальними комбінатами (два з них — діючі) та нарощує видобуток руди та виробництво залізорудних котунів, тобто металосировини, яку повністю експортує. Масштаби її капіталовкладень (з 2007 року — до 2 мільярдів доларів) справді вражають. При цьому тільки цьогорічий обсяг запланованих нею прямих інвестицій у розвиток згаданого виробництва значно перевищує загальну суму таких минулорічних вливань у економіку області всіма іноземними інвесторами.
Але ж, даруйте, які жалюгідні крихти з того інвестиційного пирога перепадає тоді решті підприємств... Надто за умов, коли «змітають» їх також в основному для сировинно-добувної та переробної галузей. Хоча на Полтавщині є відомі далеко за межами України високотехнологічні підприємства машинобудівного комплексу. Та охочих перетворити їх на реальні конкуренте «законодавців моди», скажімо, у світовому автомобіле- чи вагонобудуванні серед іноземних інвесторів зустрічати не доводилося...
А віз і нині там...
Тож неважко здогадатися, що й кременчуцькі машинобудівні гіганти, і десятки інших промислових підприємств області у пошуках обігових коштів, яких хронічно не вистачає, покладаються практично тільки на себе. На нові розробки та впровадження їх у серійне виробництво чи сертифікацію продукції за кордоном грошей вони ні в кого не просять. Натомість беруть їх із власних прибутків, банківських кредитів, портфелів замовлень, зокрема й від державних структур-монополістів. При цьому хочуть однакових для всіх і прозорих правил гри, які давали б можливість ті кошти заробити.
Виступаючи на форумі, голова правління ПАТ «Крюківський вагонобудівний завод» Анатолій Шабала пригадав, як майже рік тому саме на їхньому підприємстві під головуванням Прем’єр-міністра Володимира Гройсмана відбулося перше виїзне засідання Національного комітету з промислового розвитку України. Обіцянок і запевнень із боку урядовців тоді вистачало. Та віз проблем, за словами пана Анатолія, «і нині там», на деяких «поворотах» він навіть поважчав... Чого варті хоча б маневри довкола Укрзалізниці, про необхідність технічного переоснащення якої та заміни шести чи дев’яти тисяч «добитих» вантажних вагонів говорили всі. А що змінилося?
— Починаючи з лютого, було проведено чотири тендери, нагадав Анатолій Шабала. — Однак домінували на них фірми-«прокладки». Бо з’ясувалося: канони тендерних процедур прописували так, що саме ці «фірмочки» або вигравали торги, або блокували їх чи створювали для інших учасників такі умови, коли при бажанні працювати треба приходити до них і кланятися в ноги. Хоча зазвичай там за душею нічого, крім стола, стільця й комп’ютера, не було. Приміром, одна з таких фірм, декларуючи досвід попередніх поставок, вписала інформацію про закупівлю в іншої подібної «контори» платформи 1992 року випуску вартістю 26 тисяч гривень... Та саме завдяки таким «спецам» найбільші вагонобудівні заводи країни, по суті, залишилися без роботи. Так, цей рік для нас був трохи кращим, бо, скажімо, приватники запрацювали на ринку зерновозів. Підприємство виходить на випуск двох тисяч вантажних вагонів. А в кращі роки ми виготовляли їх і 10, і 11 тисяч. Сьогодні маємо незрівнянно більший асортимент продукції, враховуємо реальні потреби ринку, готові нарощувати виробництво. Та, на моє переконання, без змін до закону, який регулює закупівлі, й удосконалення системи «Прозоро» нам не обійтись. Як і без запровадження системи довгострокових контрактів. Бо коли нас закликають «утискуватися» у межі фінансового року, мушу нагадувати, що таку продукцію, як наш швидкісний поїзд «Тарпан», за кілька місяців на колеса не поставиш.
Коли проріжуться зуби не тільки в експортерів?
Колегу й земляка цілковито підтримує генеральний директор ПрАТ «АвтоКрАЗ» Роман Черняк. Виготовлені на очолюваному ним підприємстві бронеавтомобілі стояли перед будівлею, в якій відбувався Міжнародний економічний форум. Як зразок успішного освоєння вітчизняним виробником такої необхідної сьогодні нашим військовим техніки. Водночас пан Роман нагадав про те, що починали її виготовляти ще задовго до неоголошеної війни з терористами і загарбниками на Донбасі. То були замовлення Організації Об’єднаних Націй, якій такі броньовики знадобилися для своїх миротворчих місій у гарячих точках світу. Тож фактично на внутрішній ринок КрАЗівці потрапили через міжнародний...
Без виходу на останній таким потужним підприємствам сьогодні просто не обійтися. Та завойовувати його і втриматися там дуже важко. Надто без належної підтримки та, власне, лобіювання на найвищому рівні. Роман Черняк пригадав, як п’ять років тому саме КрАЗ виграв тендер на поставку в Туркменістан двох тисяч (!) автомобілів. «Але після того туди поїхав «бацька» — і все помінялося: автомобілі закупили не в Україні, а в Білорусі», — констатував пан Роман.
За його словами, така само ситуація повторилась і в Узбекистані після виграного кременчуцькими автомобілебудівниками тендера на 500 великовагових вантажівок. Після візиту до згаданої країни російського «царя» вектор потенційного замовлення відразу змінив свій напрям... При цьому йдеться не лише про пострадянський простір, де Росія прагне домінувати і, звісно, хоче насолити виробникам із України.
Анатолій Шабала розповів про те, як півроку тому, тобто вже після запровадження європейських і світових санкцій проти країни-агресора, Крюківський вагонобудівний завод став переможцем тендера в Угорщині на модернізацію 226 вагонів. Однак достатньо було візиту до Будапешта «кремлівського карлика», підкріпленого вагомим кредитом цій країні, як ті вагони оминули нашу державу й опинились у російському Тіхвіні... Тож сподіватися на те, що все врегулюють ринково-партнерські відносини, сьогодні, вочевидь, марно. Потрібна набагато активніша й «зубастіша» державна політика просування вітчизняної продукції на зовнішні ринки.
Свій до свого по своє
Хоча останнім часом не менше за міжнародні здобутки директорів наших підприємств тішать замовлення українських партнерів. «Сьогодні 60 відсотків нашої продукції йде на експорт, — зазначив голова правління — генеральний директор ПрАТ «Кременчуцький колісний завод» Станіслав Бузина. — Це в основному країни СНД, у так зване далеке зарубіжжя потрапляє десь відсотків десять. Адже ті ринки вже давно поділені, за прямі поставки на конвеєр ідуть справжні баталії. Тож особливо радію з того, що вже 40 відсотків виробленого нами надходить українським підприємствам. Якби й далі нарощували виробництво наші заводи-партнери, кращих інвесторів годі було б і шукати».
З тим, що саме внутрішні інвестиції (машинобудівні, дорожні, аграрні, комунальні й інші) мають стати локомотивом розвитку вітчизняної економіки, погоджувалися не лише представники директорського корпусу. На форумі наводилися приклади таких фінансових «вливань» у її реальний сектор. Зокрема, останнім часом згадані кременчуцькі гіганти — автомобіле- та вагонобудівний заводи — освоюють новий для них ринок комунальної техніки. Її поки що купують в основному великі міста. Проте до цього вже практично готові й об’єднані територіальні громади з їхніми новими фінансовими можливостями.
Та, власне, й самі ОТГ, розуміючи важливість створення нових робочих місць і появи на своїх територіях додаткових джерел фінансування «соціалки», стають уже зовсім не «запасними» гравцями на інвестиційному полі. Тож і на згаданому форумі, одна з секцій якого була присвячена саме новим можливостям і ресурсам територіальних громад, представили проект «сільського» індустріального парку. Розробили його фахівці знаної своїми ініціативами та новаціями Омельницької ОТГ, що в Кременчуцькому районі. Перспективними видаються й наміри фундаторів індустріального парку, що формується довкола Ланнівського цукрового заводу в Карлівському районі. Там хочуть створити 600 нових робочих місць!
Міністрів так і не дочекалися
Прикро тільки, що ні повідомлень авторів цих та інших інноваційних проектів, ні «криків душі» й конкретних пропозицій керівників найбільших підприємств не почули ті, хто мав прислухатися до них найуважніше. Формально Кабмін на форумі нібито представили. Адже в ньому взяла участь заступник міністра аграрної політики Ольга Трофімцева. Втім вона відповідає у згаданому міністерстві за євроінтеграцію й уже вкотре приїздить на Полтавщину для обговорення проблем експорту нашої органічної продукції, яка в загальних обсягах агровиробництва займає мізерний сегмент... Цього разу пані Ольга також працювала у відповідній секції.
Натомість «промисловою» секцією, де були представлені основні виробники й наповнювачі бюджетів усіх рівнів, опікувалася радник міністра економічного розвитку і торгівлі Мар’яна Каганяк, яка водночас очолює Офіс із просування експорту. І це при тому, що організатори форуму спочатку наголошували на тому, що в ньому візьме участь Прем’єр-міністр України Володимир Гройсман (під час свого виступу Анатолій Шабала зазначив, що саме для керівника уряду привіз у Полтаву два проекти постанов Кабміну).
Напередодні заходу, коли стало зрозуміло, що прем’єра на ньому не буде, чиновники ОДА надрукували його програму, в якій серед основних доповідачів значилися перший віце-прем’єр-міністр — міністр економічного розвитку і торгівлі Степан Кубів і віце-прем’єр-міністр — міністр регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства Геннадій Зубко. Насправді у Полтаві не дочекалися не тільки їх. На «стартовий» міжнародний форум у регіон, який за економічним потенціалом і внеском у скарбницю держави входить у першу п’ятірку областей, не приїхали бодай заступники двох профільних міністрів чи «дрібніші» посадовці, котрі реально за щось у тих міністерствах відповідають!
Немає місця для «чужаків»
І розповідайте тепер, панове урядовці, полтавцям про вашу особливу увагу до регіонів у процесі децентралізації, підтримку вітчизняного виробника, створення сприятливого інвестиційного клімату... В чому причина такого відвертого «ігнору» високопосадовцями справді важливого не лише для регіонального розвитку заходу? З цього приводу в області гуляє кілька версій. Мабуть, найближчою до істини є та, згідно з якою далося взнаки перебування голови ОДА і його столичного «начальства» у різних політичних «пісочницях».
Адже Валерія Головка там, на Печерських пагорбах, продовжують сприймати як людину попереднього прем’єр-міністра Арсенія Яценюка. Тож від «чужаків», мовляв, особливо перед наступними виборами, краще триматися подалі... За таких обставин у програму наступного форуму вже сьогодні проситься питання про різницю між державницькою позицією посадовців і їхнім дешевим політиканством. Адже останнє нерідко також стає каменем спотикання не лише на шляху інвестицій...
Підготував наш полтавський власкор Василь НЕЇЖМАК.
Фото автора.
