Україна, після проголошення незалежності в 1991 році, не просто отримала у спадок від СРСР проблеми, що призвели до його занепаду і розпаду, а і взяла на себе зобов'язання щодо визначення основних засад розвитку держави, що мінімізують вплив існуючих проблем і не допускають утворення нових. Ці засади, розроблені у вигляді норм законодавства України, є тим фарватером, відхилення від якого може викликати повторення багатьох негараздів минулого. Оскільки кожна проблема має свою специфіку, розробка засадничих норм щодо них є компетенцією профільних комітетів Верховної Ради України. Верховна Рада затверджує їх у вигляді норм законодавства, виконання яких покладається на Кабінет Міністрів України. Контроль за дотриманням норм законодавства є повноваженнями відповідних державних регулюючих органів.
Таким нам, депутатам українського парламенту першого скликання, вважався механізм розв'язання однієї з найбільших проблем України, — подолання наслідків Чорнобильської катастрофи і забезпечення безпеки використання атомної енергії. Комісія (зараз це комітет) з питань чорнобильської катастрофи розробила пакет законодавчих норм, які Верховна Рада прийняла як закони України, і на 27-му році чинності цих законів вкрай необхідно провести неупереджений та оперативний аналіз ефективності їх дії.
Оскільки, під час формування пакета чорнобильського законодавства існував надлишок інформації, яка не відповідала суті того, що справді сталося на ЧАЕС 26 квітня 1986 року, спробую пояснити за допомогою нормативної лексики доаварійних часів, що саме сталося: під час процесу виведення четвертого енергоблоку в плановий ремонт, проводилися випробування системи охолодження реактора штатними головними циркуляційними насосами (ГЦН), підключеними до турбогенератора в режимі вибігу. Мета випробування — визначення реального часу роботи ГЦН і їх продуктивності під час максимальної проектної аварії з реактором. Під час зниження потужності реактора оператор помилково вимкнув локальний автоматичний регулятор потужності, а загальний регулятор виявився несправним. Унаслідок цього потужність реактора знизилася нижче за мінімально контрольований рівень. Для проведення випробування системи потрібно було підняти теплову потужність реактора до 200 МВт і ввімкнути знову локальний автоматичний регулятор. Після виконання цих операцій почалися випробування. В 01 год. 15 хв. одночасно турбініст вибив стопор турбіни, і майстер служби релейного захисту видав сигнал в електричну частину. Так був встановлений режим спільного вибігу турбогенератора з навантаженням власних потреб. Процес йшов нормально протягом двох хвилин. Після зниження частоти обертання ротора турбіни нижче 2500 об/хв, начальник зміни дав команду глушити реактор. Через 15—20 с. стався вибух.
Так сталася максимальна гіпотетична (малоймовірна) аварія (МГА) на найновішому і найсучаснішому енергоблоці №4 з канальним енергетичним реактором великої потужності (РБМК) Чорнобильської атомної електростанції.
Згідно з визначенням чинних на час аварії норм і правил, МГА — це аварія, що призвела до максимально можливого викиду радіоактивних продуктів у навколишнє середовище через розплавлення ТВЕЛів і руйнування локалізуючих систем. Ще ця аварія класифікується як ядерна, оскільки було втрачено управління ядерною ланцюговою реакцією, що призвело до небезпечного опромінення людей та пошкодження ТВЕЛів понад допустимої межі.
Характер і процес аварії
Ядерна аварія викликана розгоном потужності реактора на миттєвих нейтронах. Тривалість аварійного процесу — від 35 до 45 с. Криза тепловіддачі, спричинена різким зменшенням тепловідводу з активної зони реактора, була реалізована в вибухову підйомну силу, яка підняла весь вміст реакторного простору на висоту 30 метрів, де й відбувся заключний процес. Під дією миттєвих нейтронів ядерне паливо, осколки ділення, напрацьовані під час нормальної роботи реактора і частина графітної кладки реактора, розжарені до надвисоких температур (майже 40 000 град.) були подрібнені (дисперговані) до розмірів від наночастинок до 50 мкм. Траплялися і «гіганти» 400 мкм. Значна кількість їх досягла стратосфери, і десятки років вони формуватимуть радіоактивні випадіння на земну поверхню. Гарячі частинки, які випали над водною поверхнею, з великою швидкістю, під дією невеликого вітру рухалися над водною поверхнею до берегів водоймищ, де утворювали смуги берегового забруднення. Дослідження, проведені в Київському інституті ядерних досліджень, оцінили, що протягом від 29.04.1986 до 02.05.1986 у м. Києві вміст гарячих частинок в 1 м3 атмосферного повітря в середньому становив 100 шт., і діаметр їх був від 50 до 200 мкм. Менших частинок просто не помічали, хоч їх кількість могла становити на кілька порядків більшу величину. Щодо плям поверхневого забруднення мокрими випадіннями на відстані 40 — 250 км. від ЧАЕС, то їх щільність сягала 100 тис. частинок на 1 кв. м. Забруднення гарячими частинками зареєстровані в Фінляндії, Швеції, Норвегії, Польщі, Чехії, Словаччині, Австрії, Німеччині, Нідерландах, Швейцарії, Франції, Іспанії, Англії і інших країн. Ізотопний склад, морфологія, походження, енергетичний спектр і інші критерії класифікації цих частинок недостатньо досліджені. Найбільше занепокоєння викликає те, що проігнорований їх вплив на людину і жодних прогнозів щодо міграційних властивостей і шляхів потрапляння в організм людини немає. Існують тільки окремі дослідження, які показали, що ізотопи вкрай небезпечного плутонію, яких виявилося неймовірно багато в чорнобильських випадіннях, чомусь набули дивних властивостей розчинятися в воді, через що він став рухливим і легко входить у трофічні ланцюжки. Наступник високотоксичного плутонію є америцій, який значно перевищує міграційну здатність і токсичність плутонію. Він є найнебезпечнішим для людини, а пік його активності очікується приблизно в 2058 році.
Офіційні дані щодо загального чорнобильського забруднення навколишнього середовища — 50 мільйонів Кюрі, і жодних спроб його верифікації чи перегляду Україна не здійснювала. За даними ж Леверморської національної лабораторії США — від аварії на ЧАЕС в навколишнє середовище надійшло до 300 МКи. До кінця 1991 року в Україні було опрацьовано 65 102 проби цезію, 18 615 проб стронцію і 633 проби плутонію. Крім того, досліджено 30 800 проб молока і 6 254 проби картоплі на вміст цезію. Загалом обстежено 2,9 млн га сільгоспугідь і 4,0 млн га лісів. Тобто, одна проба цезію була відібрана лише зі 100 га, проба стронцію з 400 га, а проба плутонію лише з 10000 га. І на цих даних базується зонування території України за радіаційним забрудненням. Все це виглядає небезпечно несерйозним, проте зовсім не смішним. Жодної згадки про гарячі частинки і про щільність забруднення ними геохімічних ландшафтів немає. Натомість розповсюджена надумана інформація, що нібито всередині «Укриття» знаходиться до 180 т. ядерного палива. Тривалі пошуки залишків ядерного палива в підапаратних приміщеннях, пароскидовому коридорі, басейні-барботері і визначення його вмісту в водних розчинах, пиловому шарі, що покриває поверхні всередині «Укриття», вкупі з фрагментами паливних зборок, дали результат, що діоксид урану, який є основною складовою маси ядерного палива, міститься у всіх цих видах в обсязі не більше 1,8 т за консервативною оцінкою. Таким чином слід вважати, що в навколишнє середовище поза межі «Укриття» було викинуто майже 190 т ядерного палива у вигляді гарячих частинок. Значна їх частина розосереджена в місцях, до яких необмежений доступ людей. Якщо додати те, що передбаченого законодавством України розподільчого Чорнобильського регістру, придатного до використання, так і не створено, і ми не маємо жодних даних щодо залежності стану здоров`я від території, на якій ці люди проживають, то виходить, що ліквідація зони радіаційного контролю (IY) виглядає як акт геноциду населення України на догоду підприємцям, яких не влаштовує обмеження їх ділової активності на цих територіях.
Більша частина викладених в статті відомостей стала доступною тільки 15—20 років тому, оскільки тотальне засекречування і заборона на проведення дослідницьких робіт, верифікація даних і публікація їх ще і досі є під наглядом спецслужб Росії і України. Проведення міжнародних конференцій в Берліні з ініціативи д-ра Себастьяна Плюфгайбля за підтримки депутатів Європарламенту, зокрема Ребекки Хармс, Герхарда Ботца, а також фонду Генріха Бьолля утворило ефективний і відкритий майданчик для обміну інформації щодо чорнобильських проблем. Участь в цих заходах вчених і дослідників з Білорусії, України, Росії, Японії, США, Німеччини, Франції і інших країн дозволила узагальнити важливу інформацію щодо загроз чорнобильських чинників. На жаль, українська влада досі живе у замкнутому середовищі своїх уявлень про цей предмет. Уявлень зразка 1986 року. Сама ЧАЕС, яка у 1991 році втратила енергоблок №1 з причини аварії турбогенератора і пожежі, а в 1995 році енергоблок №2 через вичерпання технічного ресурсу, в 2000 році була зупинена і вже сімнадцять років експлуатується в зупиненому режимі. Фінансування її здійснюється чомусь з державного бюджету України, що не передбачено чинним законодавством. На ЧАЕС і в зоні відчуження з 1986 року по цей час здійснюється ціла низка проектів і програм щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та досягнення безпечного стану всієї території, однак жодного успішного проекту за 31 рік не було здійснено. Сьогодні на проммайданчику ЧАЕС добудовується новий безпечний конфайнмент (НБК) над спорудженим у 1986 році укриттям зруйнованого енергоблоку, і є певність, що НБК не вирішить жодних проблем, спричинених Чорнобильською катастрофою. Тим більше, що в Україні не існує жодного офіційного документа, який би містив неупереджений виклад відомостей щодо характеру аварії, динаміки аварійних процесів, наслідків аварії, тривалість їх дії та оцінки впливу на здоров`я людей і економічні втрати станом на сьогодні, так і протягом періоду дії цих наслідків.
ЧАЕС і зона відчуження
Допоки там є можливості для заготовки і вивезення металобрухту, лісу та браконьєрства, жодного проекту щодо перетворення об'єктів зони в екологічно-безпечні не буде виконано. Побудовані в 1986 році сховища високо та середньоактивних радіоактивних відходів «Підлісний» та «ІІІ черга ЧАЕС», що знаходяться в аварійному стані, як і висихаючий став-охолоджувач ЧАЕС, несуть прогресуючу і невідворотну загрозу радіаційного забруднення півночі України, тим більше, що їх стан не турбує ні керівництво ЧАЕС і зони відчуження, ні керівні і регулюючі органи України. Новий безпечний конфайнмент в разі його добудови ускладнить не тільки роботи на існуючому «Укритті», а й створить проблеми контролю за його станом. Сам НБК є тільки імітацією захисної споруди. Обґрунтуванням побудови міцно-щільної споруди, яка б витримувала падіння великих конструкцій, була обладнана системою вентиляції з функцією підтримання розрідження на рівні 20 мм вод. ст. і здатної функціонувати 100 років, опікувався ще у 1989 році керівник комплексної експедиції ім. Курчатова академік С. Беляєв. Основна мета цієї споруди — недопущення розголосу про те, що «Укриття» насправді не містить в собі ядерного палива і що це паливо у диспергованому вигляді щільно покриває всю Європу, а за рахунок глобальних випадінь становить загрозу для всіх людей земної кулі. Але для того, щоб світ повірив, що нібито НБК справді від чогось захищає, ідея академіка С. Беляєва здобула реінкарнацію від уряду України і Національної академії наук, а для її реалізації залучений весь світ. Щоправда, НБК не став міцнощільною спорудою, та і з сторічним терміном експлуатації у нього не склалося. Найімовірніше, він ввійде в історію як «Наперсток».
Плани щодо перетворення промислової частини зони відчуження в полігон для поводження з відпрацьованим ядерним паливом і радіоактивними відходами є проявом маніакального навіювання українським урядовцям небезпечних фантазій з боку безпринципних атомних чиновників, керівництва ЧАЕС і зони відчуження. Досвід поводження з цими матеріалами на заводі «Маяк» (Челябінськ-40) призвів до катастрофічних наслідків. Та якщо серія радіаційних катастроф на південному Уралі (Киштимська катастрофа) сталася незважаючи на те, що високопрофесійні фахівці Мінсередмашу СРСР все робили для її відвернення, то Україна, що взагалі не має жодного закладу, де готують фахівців, здатних працювати з відкритими джерелами іонізуючого випромінювання, причому деякі з них ядернонебезпечні, опиняється на межі масштабнішої катастрофи, ніж Чорнобильська. Це є справді безпосередня загроза національній безпеці України і країн-сусідів.
Показники середньої тривалості життя українців і смертності населення є найгіршими в Європі. Низька якість життя стимулює відтік українців до країн з вищими стандартами якості життя та є демотиватором народжуваності.
Механізм депопуляції України набирає потужність, і невдовзі це може стати серйозною проблемою функціонування держави. Чорнобильська історія хвороби України виявилася непотребом. Чорнобиль комерціалізований, зараз є товаром на вивіз, але попит на нього падає, і після введення в експлуатацію НБК буде зведений нанівець. Україна вже офіційно проголосила, що введення в експлуатацію НБК убезпечить захист населення України і сусідніх країн від впливу наслідків Чорнобильської катастрофи. Це не так. Напевно, профільні комітети Верховної Ради України, у віданні яких знаходяться вищезазначені питання, володіють інформацією щодо реального стану справ у чорнобильській проблематиці, але чомусь ця інформація не впливає на якість та зміст прийнятих рішень із цих питань.
Зазначені в статті проблеми — невелика частина всього, що накопичено за більш як тридцятирічний період існування Чорнобильської трагедії. Політика замовчування і засекречування цих проблем є причиною їх накопичення. Саме тому профільні комітети Верховної Ради України мають створити робочу групу з розробки національної стратегії забезпечення захисту громадян України від наслідків ядерних і радіаційних аварій та протидії ядерному та радіаційному тероризму. До складу робочої групи мають бути залучені як вітчизняні фахівці, так і експерти та вчені з інших країн. Слід переглянути склад та статус Національної комісії радіаційного захисту населення України як органу нормативного регулювання питань, що належать до її відання.
Виконання цих заходів може стати початковим етапом створення безпечних для проживання людей і розвитку держави умов. Якщо ці питання не будуть вирішені, Україна потрапить у смугу нових випробувань, модулятором яких будуть нерозв'язані чорнобильські проблеми...
Володимир УСАТЕНКО, народний депутат України І скликання, голова підкомісії з наукових, соціальних і правових питань Чорнобильської катастрофи і атомної енергетики України у 1990 — 1994 році, член, експерт НКРЗУ з 1991-го по 2008 рік, учасник ЛНА на ЧАЕС.
