Щоб росіянам знати, що відбувається в Україні, достатньо не лише першоджерел історії, не переписаної московітами. А й почуттів. Заговорили про з’єднання різних аспектів сприйняття. Харківський режисер і радіодраматург Лідія Стародубцева, автор фільму «Ампутація» про героїв АТО, які залишилися після війни каліками, хоче достукатися до серця кожного: мирне, не фронтове (диванне) життя дуже тендітне. Усе може повернутися і стати таким само жахом. Треба навчитися відчувати чужий біль і не закривати на нього очі: «все неоднозначно» і «я поза політикою». Війна Кремля — це не політика. І обов’язок, як і сенс життя кожного, хто має гідність і хоче бути вільним, — зупинити її.

Дмитро РОДІН (Санкт-Петербург, адміністратор інтер’єрного театру):
— Якби в мене не було українських родичів, то їх треба було б придумати! Але оскільки вони були, є й будуть в Україні, то події в Криму 2014 року сприйняв скептично, і коли з часом стало зрозуміло, що це аншлюc, — розтанули останні ілюзії. Часи не вибирають, сказав хтось розумний, і тому я став виходити на вулиці нашого славного міста на підтримку України й кримських татар, саме на підтримку, виходити проти вважаю недоцільно, тому що до протесту з «булижником» я не готовий, усі виходи проти системи в рамках системи систему цю тільки зміцнюють. Уважно стежив за подіями на Майдані, для мене це зразок народного духу, свободи. Згодом перестав обговорювати не лише те, що відбувалося тоді, а також те, що відбувається в Україні тепер. У мене є пара гарних друзів з України, до чиєї думки дослухаюся, з ким можна й посперечатися. Чергову поїздку до України планую навесні, зобов’язаний доїхати до Львова й Дніпра. Кажуть про те, що зобов’яжуть заздалегідь повідомляти про поїздку в консульстві, отже, повідомлю. Хочу побажати миру, свободи і терпіння нам усім! Слава Україні!

Олеся ДУМЧЕНКО (Новосибірськ, громадський діяч, екс-кандидат у депутати до Державної думи РФ, кандидат філологічних наук):
— Із Сибіру з любов’ю... Дорогі мої друзі, хочеться сказати Вам, що, мені, простій сибірячці з українським прізвищем, дуже гірко за те, що ми всі (кожен на своєму місці, дією чи бездіяльністю, злістю чи байдужістю) дозволили хитрим і хворим, я вважаю, у своїй жадібності політиканам та олігархам різних країн довести ситуацію до кровопролитного конфлікту, до справжніх смертей і горя звичайних людей. «Небесна Сотня» — це вічні сльози, тому що немає нічого важливішого на світі за людське життя.
Політика, громадські відносини, громадянський лад, вектор розвитку націй, країн повинні стати приводом для широкого громадсько-політичного діалогу, але не для конфліктів і розлучень у родинах і вже, звичайно, не для воєнних дій...
Так і хочеться, сказати: «Більше ніколи!». Багато мужності й величезні ресурси потрібні для війни, але ще більші — для миру. Слабкі демократичні традиції на пострадянському просторі, низький рівень усвідомлення громадянами своєї власної політичної суб’єктності призвели практично всі колишні республіки до застарілих авторитарних форм суспільно-політичного ладу, що не відповідають сучасним досягненням науки, що входить у клінч із прогресивними моделями організації процесів виробництва матеріальних і духовних цінностей.
У нас у кожного є маленький шматочок, частка політичного впливу, нехай сто сорокамільйонна частка або сорока мільйонна, але є. Треба постаратися, щоб більше було розумних, усвідомлених, виразних політичних імпульсів, не інфантильних, а дорослих. Треба витрачати час і трошки самостійно розбиратися, намагатися не бути жертвами різних пропагандистів. Намагатися будувати думку свою на фактах. Зрештою, начальників багато — життя одне. Культура, народи й мови збережуться. У тривалій історичній перспективі, а тим паче в сучасному світі інформації та високих технологій, коли змінюються навіть рецептивні механізми людей, буквально самі люди змінюються, архаїчні грубі війни послаблюють розвиток усіх учасників війни. Це, на жаль, усім очевидно нині. А діалог і виразні прозорі громадсько-політичні інституції, чесні і зрілі, дають можливість жити всім по-людському.
Хочеться написати вам ще щось дуже просте й приємне: що ви дуже сміливі й гарні люди, що мені подобається Вакарчук і українська гостинність і якась ваша правильна простота. Хочеться сказати, що нам потрібно більше спілкуватися — людям доброї волі, як казали раніше... Але найголовніше, звичайно, хочеться, щоб війна припинилася.

Антон ІВЧЕНКО (Новосибірськ, активіст партії «Яблуко», експерт):
— Ваш Майдан був справжньою революцією, яка могла відбутися без жертв, якби не опір інтересантів. Це було народне волевиявлення, що вилилося в неконтрольовану протидію владі. У мене було відчуття, що можу допомогти українцям, але не було розуміння — як реалізувати. Я вперше приїхав до України 2015 року. Коли вже відбулась анексія Криму й війна на сході України була в розпалі. Референдум із «зеленими чоловічками» — це був підлий учинок з боку Росії. До речі, більшість, яка була в 2014 році і яка є нині, — це принципово різні поняття. Сьогодні вже немає тієї ейфорії від придбання півострова. Люди почали дослухатися до світового співтовариства і вникати в суть кримського питання, і навіть ті, хто підтримав тоді анексію, вже не так задоволені тим, що відбувається, адже жити нікому не стало краще.
Загалом трагедією є те, що Росія напала на Україну таким підлим чином, через звичні для великого бізнесу «схеми» ці нелюди знайшли застосування у військовому бізнесі. У такий важкий період для України ми зобов’язані були її підтримати й простягнути руку допомоги. Замість цього наш уряд укупі з інтересантами накинулися на Україну й розірвали на частини території, промисловість та інфраструктуру. Ініціювали справжню війну, в якій загинули вже десятки тисяч громадян обох країн.
Але війна закінчиться тільки тоді, коли зміниться влада в Росії або чинна влада припинить фінансування військової кампанії. Іншого розвитку подій не бачу. Бажаю українцям якнайшвидшого завершення кризи і встановлення миру в країні.

Павло ЛЕБЕДЄВ (Єкатеринбург, кандидат фізико-математичних наук, старший науковий співробітник):
— Я завжди підтримував і підтримую самоорганізацію людей знизу в боротьбі за правду і свободу. Україна стала місцем, де розгорнулася справжня ліберально-демократична революція в дусі XIX століття. Хоча серед усіх партій і груп багато темних особистостей. Тому я намагався судити про політиків за їхніми справах, а не за обіцянками. Загалом Євромайдан в Україні мені нагадує почасти «оксамитові революції» 1989 року в Східній Європі. Але в набагато важчих умовах зовнішньої інтервенції. Я взагалі не сентиментальний. Але запам’ятав, що на Євромайдан приходили навіть сліпі й допомагали його захисникам.
Українці та росіяни дуже близькі й генетично, й за духом, і за культурою. Звідси й багато спільних проблем. Особливо в економіці, де наявні корупція, кумівсто, показуха. Однак в українців, за рідкісним винятком, відсутні імперські комплекси і прагнення всіх повчати, як треба жити. Що ж до самовизначення, то Україна його вже зробила в 1991 році, і це треба всім визнати як факт.
А от Крим став об’єктом величезного числа фантомних болів та імперських комплексів для значної частини населення Росії. До того ж люди часто не розуміють, що в XXI столітті захоплення чужих територій не тільки не в законі, а й просто невигідне. Хоча, треба визнати, у Криму завжди були сильні іредентистські настрої, багато в чому обумовлені його важким економічним становищем. Плюс я знаю багато щирих прихильників входження Криму до складу Росії, для яких методи, якими було це здійснено, однозначно є злочинними. Загалом гадаю, що ситуація в Криму наочно показує, що шлях військової експансії є тупиковим. На відміну від економічної експансії, що її нині активно здійснює Китай в Азії та Африці.
На жаль, на швидке завершення конфлікту на сході України розраховувати не доводиться. Але я щиро бажаю українцям твердості в подоланні труднощів, мудрості, щоб не піддатися на обман, і віри в перемогу. І розраховувати тільки на себе, а не на «світове співтовариство». І головне: Україні треба будувати ліберальну ринкову економіку. Як і всім, хто хоче добре жити.
Хочу приїхати до України й подивитися на все своїми очима. Мені й ваш клімат подобається. Такий само м’який, як і українська душа. Та й обмінятися досвідом з українськими вченими та інженерами теж планую. Взагалі, співробітничати й торгувати завжди в остаточному підсумку вигідніше, ніж воювати або влаштовувати провокації.

Підготувала Наталя ЯРЕМЕНКО.
Мал. Олексія КУСТОВСЬКОГО.