Подій минулого тижня вистачило б на рік для середньої європейської країни. Довкола нас відбувалися карколомні міжнародні дії та інтриги, а всередині країни переживаємо, либонь, найганебніший за недовгу історію нових антикорупційних органів скандал, який загрожує їм повною суспільною делегітимізацією. Генеральна прокуратура, СБУ та Національна поліція провели кілька потужних спецоперацій проти криміналітету, а Верховна Рада в той само час жорстко обмежила можливості нечесних силовиків впливати на бізнес і ухвалила низку важливих законів. Тиждень справді виявився перенасичений подіями.
Рада зуміла швидко й на диво компетентно пройти ще один етап підготовки бюджету — мінімум лобізму, максимум концептуальних уточнень і коректив. Крім того, реальним стає побажання Прем’єр-міністра про остаточне ухвалення документа в першій декаді грудня. Це той термін, коли країна зможе безболісно підготуватися до нового бюджетного року. Ще одним тріумфом для Прем’єра стало успішне голосування за закон, яким жорстко обмежуються можливості негативного впливу правоохоронних органів на бізнес. Саме після цих голосувань Володимир Гройсман зміг зробити прогноз, що 2018-й стане роком економічного успіху.
До позитивів, безумовно, належить остаточне ухвалення президентського закону про сільську медицину, який має усунути диспропорції під час запровадження медичної реформи. Ще серед здобутків депутатів — надання гідного статусу постраждалим учасникам Революції Гідності та зміни переліку вихідних днів. Введення святкового дня 25 грудня, коли весь світ (і католицький, і православний) святкує Різдво, — це поступове повернення до здорового глузду. Є надія, що коли суспільство звикнеться з календарно правильною датою, духовним лідерам українських конфесій буде легше зробити ще один знаковий крок від Москви.
До безумовних негативів маємо зарахувати десятки законопроектів і навіть ратифікацій, які не було розглянуто виключно через повну безвідповідальність половини депутатського корпусу. Навряд чи вдасться змусити цих людей проголосувати проти себе жорсткі норми про покарання за прогулювання й безвідповідальність. Може, хоч для наступного скликання підтримають. Ще одна проблема — відсутність остаточного узгодження тексту закону стосовно деокупації Донбасу. Непримиренність частини депутатів щодо єдиної 10-ї статті видається дещо штучною. Іноді так поводяться, коли не можуть сказати «ні», але дуже хочуть щось заблокувати. Зрештою, для розв’язання цієї та інших проблем депутати матимуть аж два тижні перерви в пленарних засіданнях.
Натомість новини зі сфери міжнародної політики та право-охоронних органів будуть лише наростати, як і пристрасті, які там нуртують. На жаль, минулого тижня остаточно перейшли межу правової культури й навіть здорового глузду керівники нових антикорупційних органів. Їм більше не до боротьби з корупцією — вони борються між собою та за власні політичні амбіції й перспективи. Не хочеться опускатися до переповідання всього переліку взаємних звинувачень та безглуздих, а іноді й злочинних юридичних дій, як і підігрувати якійсь із сторін. Схоже, що НАБУ й НАЗК дійшли вже до тієї межі, після якої можливий тільки повний перезапуск цих проектів. От тільки політизація ситуації змушує вичекати певний час, коли вже ні в суспільстві, ні серед наших закордонних партнерів не залишиться нікого, хто б міг припустити, що це «розправа за принципову позицію».
Сумно, що на цьому тлі активізувалися відверто антидержавні віяння. Дійшло до того, що один із відомих депутатів знову закликає ЄС скасувати безвіз для українців...
Натомість маємо й протилежні факти. Минулого тижня було проведено кілька потужних спецоперацій правоохоронних органів проти організованої злочинності на Закарпатті, в Одесі й на підприємствах Укрзалізниці. Щось підказує, що незабаром побачимо продовження. Так само з мертвої точки зрушила довготривала епопея зі створення Державного бюро розслідувань. Ідея щодо нового органу перезріла й сьогодні видається не такою переконливою, як два роки тому, але старт відбувся, тож хочеться вірити, що ДБР не повторить історію НАБУ й НАЗК.
Найнасиченішим був порядок денний нашої міжнародної політики. Одного лише переліку подій вистачить на цілу статтю. Зупинюся лише на найважливіших. Криза відносин із Польщею зайшла у стан безвиході. Навіть кроки назустріч, які здійснила українська сторона під час зустрічі на рівні радників, не принесли позитивних змін. Більше того, ми отримали не лише провокаційні заяви, а й дії — недопуск на територію Польщі й скасування візи ЄС українського посадовця за політичними мотивами означає, що дискутувати більше немає з ким. Так само й відверто провокаційні заяви угорського віце-прем’єра переконують, що уряди обох країн остаточно перебрали тактику Росії — їм однаково не потрібна сильна й успішна Україна. Натомість Європарламент рекомендував підвищити рівень євроінтеграції України, Грузії й Молдови до нового рівня «Східне партнерство +». Показово, що на цьому ж засіданні було рекомендовано запровадити політичні санкції щодо Польщі.
Маємо також успіх на рівні ООН — третій комітет Генасамблеї ухвалив жорстку резолюцію щодо прав людини в Криму. Знаковим став перелік країн, які проголосували «проти». Особливо прикро за Білорусь. Минулого тижня Мінськ остаточно довів, що більше не володіє правосуб’єктністю, і став ще одним територіальним додатком у гібридній війні Росії проти України. Ініціатива Путіна щодо обміну наших заручників з активним використанням імені Віктора Медведчука не конче приведе до звільнення полонених, але явно свідчить, що Росія починає новий етап своєї політичної гри в Україні, реанімуючи «стару-нову команду».
І наостанок: човникові переговори, які активно веде Курт Волкер і до яких приєднався помічник Держсекретаря США Весс Мітчелл, на жаль, теж не приносять швидких результатів. Схоже, що Путін прагне взяти тайм-аут аж до дня своїх виборів навесні наступного року, що точно не задовольняє ні США, ні Україну. А отже, матимемо ще чимало драматичних та інтригуючих ходів.
Тарас ЧОРНОВІЛ, політолог і незалежний експерт.
