Видатний українець Микола СЯДРИСТИЙ (на знімку) відомий усій планеті як незрівнянний майстер мікромініатюри, з виставками яких він об'їхав усі континенти. Це він зміг підкувати блоху, його роботами захоплювалися майже всі найвпливовіші і найвидатніші світові особистості, а крізь вічка мікроскопів на його роботи задивлялися мільйони. Проте небагато хто знає, що Микола Сергійович ще й глибокий поет, а останні чотири з гаком десятиріччя його до того ж захопила ідея дослідження суті та витоків тоталітарних режимів. У Музеї мікромініатюр, що на території Києво-Печерського заповідника, вже кілька років поспіль експонується його найбільш вражаюча виставка «Історико-політичні витоки комуно-фашистського терору і Голодоморів». Микола Сергійович може напам'ять цитувати «класиків марксизму-ленінізму», проте не ті місця, які колись примушували нас конспектувати у вузах та школах, а ті, до яких не доходили навіть офіційні історики. Тож про комуністичне минуле, яке прирекло на голодну смерть мільйони українців, говоримо з майстром.

— Миколо Сергійовичу, як так сталося, що ви, не історик за фахом, почали досліджувати найтрагічніші сторінки нашої історії — тему Голодомору? Що стало поштовхом? Може, якась родинна історія?
— Наша родинна історія — це історія України. Я народився на Харківщині і ще з дитинства чув від односельців, а особливо від матері, яка була простою колгоспницею, про ленінсько-сталінський терор в окремо взятому селі. Та справжній вогонь до цієї теми розпалили в мені зустрічі з нашими колишніми співвітчизниками, з якими доводилося спілкуватися, коли я супроводжував за кордон свої виставки мікромініатюр. Були серед цих людей доньки Івана Франка й гетьмана Скоропадського, діти російських дворян тощо. Атмосфера такого середовища і сприяла поглибленому вивченню всіх витоків більшовицького терору. 
Може, буде некоректно акцентувати, але це саме я був ініціатором створення Інституту національної пам'яті. З цією пропозицією я побував у багатьох владних кабінетах. А спонукала мене до такої думки копітка робота в архівах. Знову ж таки завдяки моїй популярності як майстра мікромініатюри мені часто відкривалися двері певних сховищ, куди потрапити могли далеко не всі. Тож, володіючи величезним архівним матеріалом з історії каральних спецслужб СРСР, історії концтаборів, їхнього походження, кадрового складу, а також документами про депортації наших народів і матеріалами про винищення цвіту нашої нації — інтелігенції, я підготував у 2005 році велику виставку про Голодомор. Згодом вона побувала в усіх областях України, а також у Угорщині та Греції. Тепер — це постійно діюча виставка на території Музею мікромініатюр (на знімку внизу).

До слова, в Меморіалі пам'яті жертв Голодоморів в Україні також розміщено понад шістдесят поданих Миколою Сядристим текстів, які беззаперечно пояснюють витоки цієї величезної людської трагедії. Більшість із них викарбовано на гранітних плитах, а також відтворено на стендах музею.
— У своїх книгах, зокрема у «Молох ленінізму», «Близнюки-брати» тощо, ви весь час акцентуєте на Леніну як ідеологові цієї нашої страшної трагедії. Але ж Голодомор скоїв Сталін.
— Я ще 1990 року на Міжнародному симпозіумі, присвяченому Голодомору в Україні, заявив: голод був запланований Леніним як остаточне вирішення селянського питання, а Сталін став його виконавцем. Подивитися на Леніна інакше, як не дивно, допомогла моя творчість. Ще в сімдесятих роках я робив портрет Леніна і вважав, що це «самый человечный человек». Але щоб портрет був достовірний, почав його вивчати, вірніше його твори. Ось тут і почалося моє переосмислення вождя. Леніна просто треба уважно читати. Був вражений, коли він писав, що селян треба розстрілювати ефективніше, ніж це робиться, або про те, що маси не витримають постійного терору, він повинен бути «хвильовим». І тоді я зрозумів, хто головний ідеолог терору. А оскільки левову частину населення України становили селяни-одноосібники, то вони й потрапили під жорнова.
Селянство своїм повстанням 1921 року дало зрозуміти Леніну, що він довго не протягне, тож у статті «Про продподаток» Ленін пише: «Ґрунт вислизає з-під наших ніг», «Ми довго не втримаємося, тому ми повинні розгорнути червоний терор».,
Ось ще одна цитата Леніна: «Ни на минуту не забывайте, что Украина должна быть нашей, и нашей она будет тогда, когда будет советской, а Петлюра будет вышиблен из памяти народа навсегда».
Тож за словами М. Сядристого, голод був стратегічним планом Леніна проти непокірного селянства. І всім, хто ще в це не вірить, пропонує відкрити сторінки 401—404 тому 43 повного зібрання творів Леніна.
«Там вождь пролетаріату впевнений, що за його пропозицією «останній і рішучий бій» буде дано 1931 року. І наголошує на цьому терміні двічі. Ну на рік помилився, каже Микола Сергійович. Хоча насправді голод почався вже наприкінці 31-го.
А ще Леніну належить: «Радянська влада в селі надзвичайно слабка. Ми повинні розколоти село на два ворожі класи. Ми зобов'язані розпалити там, в селі, ту ж громадянську війну, що ми змогли зробити в місті».
І війна була розпалена, каже не без гіркоти Микола Сядристий. На кращих і працьовитих натравлювали ледарів і бездарів, які й займалися так званим розкуркуленням. «Це кримінальні низи. У кожному селі були алкоголіки, крадії. Їм давали маузер і партквиток. І вони «давили» в селі всіх, кому заздрили».
До речі, Гітлер був вправним учнем комуністів. І він про це відверто заявляв, наголошує Микола Сядристий. Ось, приміром, його слова: «Я всегда учился у своих противников. Я изучал революционную технику у Ленина, Троцкого, прочих марксистов. Прежде всего, я учился у иезуитов. Впрочем, насколько я помню, и Ленин занимался тем же»*. І далі в Гітлера: «Революционное учение — вот секрет новой стратеги. Я учился у большевиков. Я не боюсь говорить об этом...». 
— А насправді між Гітлером і Леніним-Сталіним немає великої різниці, хіба що у Гітлера ворогами були євреї, а у комуністів — селяни. Ще одна цитата Леніна: «Селянство по своїй суті тяжіє до вільної торгівлі, що є величезним злом» або: «Боротьба з селянством по витраті сил і часу у нас буде більш тяжкою, ніж боротьба з Денікіним, Колчаком та білогвардійськими генералами». Тож фашизм і комунізм — близнюки-брати.
Усі ці цитати я брав із абсолютно доступних джерел, які впродовж уже понад сорока років перелопачую.
— Але сорок років тому ще був Радянський Союз і такі ваші дослідження могли завдати не те що клопотів, а й довести до в'язниці...
— Таке теж могло статися, але я вже був визнаним у світі майстром мікромініатюри, мене знали чи не всі найвідоміші люди і це давало певний карт-бланш. Та й серед комуністів, КДБістів теж були люди. Дехто навіть мені розповідав, хто із наших діячів писав на мене доноси.
— Чому не так багато країн визнали Голодомор геноцидом? Ми мало про це розповідаємо? Світ занадто зашорений чи якісь інші причини?
— Я вважаю, що найбільша провина тут наших істориків. Це вони свого часу написали стоси книг, де вказували, що Голодомор стався через неврожай, що він був не лише в Україні і таке інше. Одне слово, було заперечення існування цілеспрямованого геноциду.
Свого часу на виставці я також експонував документ під грифом «Секретно». Це лист від 6 листопада 1984 року Леоніда Кравчука (тодішнього працівника ЦК Компартії України) у відділ міжнародної інформації ЦК КПРС тов. Кузнєцову А. Г. (цитую в перекладі) «На Ваше прохання надсилаємо матеріали про заходи, які здійснюють в республіці у зв'язку з розв'язаною на Заході антирадянською кампанією про так зване 50-річчя штучного голоду на Україні. Додаток — на 12 стор... У зв'язку із залученням до кампанії про голод адміністрації США і особисто Рейгана, на нашу думку, можливі разові публікації про її злобно-спекулятивний характер, з наведенням фактів голоду в низці латиноамериканських країн, пограбованих американським імперіалізмом...».
Ось таким було «дякую», каже Микола Сядристий міжнародній спільноті, яка першою і підняла цю замовчувану в Союзі тему.
— Та повернемося до сьогодення. Колись ви розповідали, що зустрічалися чи не з усіма президентами провідних країн. А наші президенти бувають у вас в гостях і чи оцінили вони ваш труд?
— Я зустрічався майже з усіма сильними світу цього. Це американські президенти Картер і Ніксон, поляки Ярузельський і Валенса, а ще Генеральний секретар ООН Перес, та всіх не перелічиш. Не так пощастило (а може, й навпаки) з радянськими керманичами і вже новітніми українськими. З Хрущовим ми спілкувалися понад годину. Я зрозумів, що він дуже самітній. Прощаючись, він мені сказав: «Миколо, знаєте, ви мене дуже зацікавили. Але я хочу сказати, що ви молодий і така справа... «великі зміни у суспільстві роблять або генії, або ідіоти. А ви ким себе вважаєте?». Тоді мені на ногу наступив його охоронець, і я не став говорити. Бачився також із Горбачовим. А з Януковичем звів випадок аж у Сінгапурі. Я там був із своєю виставкою, і тут кажуть, що відвідати її має й Янукович. Тож я вдягнув свого костюма, довелося придбати нову краватку. А виявилося, що я його ще й потролив. Він зайшов глянув, а я в синьому костюмі і він у такому. І краватки в обох червоні. Ось так вийшло. З Ющенком колись бачилися на заходах, приурочених Голодомору. А так вони до мене не заходять. Взагалі наші політики — це окрема і болюча тема. Вони вибудували собі паркани заввишки в шість метрів і тим самим відгородилися і від людей, і від проблем країни. Україна для них лише плацдарм для грабунку. Фактично ми живемо за радянської влади. Вона лише політично загримувалася. Просто переодяглася в демократичні шати. Фактично всі наші керманичі люди без переконань. Одна видимість. А от мімікрія — пристосування до обставин — у неї в крові. На жаль, Україна для них лише місце для накопичення капіталу.
— То що ж має відбутися, які кроки мусимо зробити, аби Україна виборсалася з глибокої ями?
— Наше суспільство глибинно хворе і як говорив відомий дослідник Голодомору Мейс — постгеноцидне. А тому очікувати серйозних зрушень від нащадків тих, хто фактично й вчиняв терор, не варто. Ви зрозумійте, у нас знищили всю інтелігенцію, весь цвіт нації. А ще люди досі перебувають у полоні колишньої ідеології, і в цьому драма. Єдина наша надія — юне покоління. Але ж треба привчати молодь до правильного розуміння історії свого народу. До мене в музей приходить дуже багато молодих освічених людей, чого не скажеш про наш політикум. Тому робимо ставку на молодь, але не дай Боже не на так звану — золоту.
Треба аналізувати все і навчати дітей, адже діти — це фундамент майбутньої держави. За словами дослідників, людина виховується до шести років. Дитина вбирає інформацію, як губка. Дорослий може забути те, що було вчора, але пам'ятатиме, що було в дитинстві. А змінити все можуть лише покоління.
А ще, щоб перемогти, ми маємо знати свої недоліки. А чванитися, хвалити себе, говорити, що ми великі, розумні та могутні не треба. Коли ми весь час себе нахвалюємо — ми присипаємо себе. Націю, яка знає свої слабкі сторони, перемогти неможливо.
— Наша зустріч відбувається в 100-річчя так званої Жовтневої революції. Багато хто наголошує на циклічності розвитку історії і пророчить розпад «могучєй і недєлімой». Тим часом Росія намагається й далі проводити свою ненависницьку політику стосовно інших держав і народів і фактично відбілює Сталіна та створила собі нового вождя. Які перспективи у Росії? Вона закінчить так само, як Радянський Союз?
— У своєму житті мені довелося досконало вивчати дуже багато книг. Різних. І я дійшов висновку, що все, що спрямоване проти життя, так чи інакше, само загине. Щоправда, у природи немає прямих «агентів» для здійснення цього, проте я вірю в закон космічної розплати. І для Росії він обов'язково спрацює. Росія — це єдина нація у світі, в якій національні герої — розбійники і крадії. У своїй книзі «Молох ленінізму. Ідеологія державного терору» я детально навів факти, які свідчать про це.
Загалом я би пропонував усім, хто хоче управляти масами у власних цілях, вивчати історію і найперше — історію тоталітарних режимів. А мої книги, мої дослідження, моя виставка присвячена Голодомору — це мій Нюрнберг тирану і тиранії. І доки я живий, я називатиму наших вбивць поіменно.

Бесіду вела Марина КРИВДА.
Фото автора.

 

* А. Гитлер, «Говорит Гитлер», Г. Раушнинг. стр. 284, М., МИФ, 1993 г.