На Полтавщині День пам'яті жертв голодоморів відзначили традиційно. На жаль, такими само традиційними при цьому були й недоречності та відверте безглуздя, що лише профанують святу справу...
Під час скорботної ходи до меморіалу «Голодомор-33» під Лубнами.
Ці вінки під час «генерального прибирання» біля меморіалу викинули просто на смітник…
Батьки Полтави заходи зігнорували
Скорботні заходи відбувались у багатьох містах, селищах і селах області, що належить до регіонів, які найбільше постраждали від людиновбивства голодом. В обласному центрі вони почалися з панахиди біля пам'ятного знака жертвам Голодомору, розташованого в одному зі «спальних» мікрорайонів, на території Свято-Покровської церкви УПЦ Київського патріархату. Вже надвечір у центрі міста кількасот небайдужих полтавців долучилися до всеукраїнської акції «Запали свічку» та хресної ходи. Останню розпочинали тематичним дійством на Театральній площі й завершували спільною молитвою за упокій душ невинно убієнних у Свято-Успенському кафедральному соборі УПЦ КП.
Як і завжди, згадану ходу організовували повпреди обласної влади. Натомість очільники Полтави вкотре не лише її, а й будь-які заходи з нагоди чергових роковин Голодомору фактично зігнорували. На офіційному сайті міськради вони відбулися дев'ятьма рядками (!) сухої інформації про те, що на першому поверсі її адмінбудівлі у п'ятницю почали транслювати «тематичний відеоролик» і запалили поминальну свічку, а в суботу над цією спорудою приспустять Державний прапор. Якщо врахувати, що суботнього вихідного дня у міськраді нікого, крім чергових і охоронців, зазвичай не буває, то така суцільна «німота» посадовців довкола тієї свічки виглядає знущанням над здоровим глуздом.
Пам’ятник оновили...
Прикро, та воно було далеко не єдиним того скорботного дня. Скажімо, головним загальнообласним заходом із відзначення Дня пам'яті жертв голодоморів на Полтавщині вважаються урочистості біля Меморіалу скорботи «Голодомор-33», що під Лубнами. Цього року, як і раніше, сюди, на Курган скорботи і Зажур-гору поблизу відомого Мгарського Свято-Преображенського монастиря, приїхали представники обласної влади та громадськості, очолювані головами РДА делегації з сусідніх районів. І переконалися, що господарі — насамперед повпреди районної влади — до 85-х роковин Голодомору для оновлення меморіалу зробили-таки немало.
На його капітальний ремонт і облаштування довколишньої території з бюджету Лубенського району, згідно з повідомленням на сайті РДА, було виділено «майже півмільйона гривень». Як завжди, хвилюючою стала й організована держслужбовцями хода до меморіалу, що являє собою увінчаний величезним дзвоном із хрестом курган. Завершувалася вона також поминальною панахидою та покладанням до «осердя» дзвону квітів, колосків жита, калини, вінків. Однак такі само «поминальні» вінки за лічені хвилини до цього власкор «Голосу України» бачив, даруйте, на смітнику...
Причому не деінде, а саме на Зажур-горі, за якусь сотню метрів од меморіалу. Вибираючи ракурс для зйомки Мгарського монастиря, довелося пройти трохи далі, власне, до спуску з гори, вкритої переліском. Там просто зі стежки натрапляєш на звичні для таких безлюдних місць сліди двоногого свинства — купи побутового, будівельного та іншого сміття. Біля однієї з них, як то кажуть, хочеш не хочеш — зупинишся... Бо з порожніми скляними і пластиковими пляшками, тарою від побутової хімії та залишками будматеріалів сусідували кілька... вінків. Про те, що їх викинули сюди просто від меморіалу, свідчили прив'язані до одного з них колоски з чорною траурною стрічкою та блискуче розп'яття.
Складовими практично всіх згаданих траурних атрибутів були синьо-жовті стрічки і квіти таких само кольорів, на одному з вінків побачив навіть напис, від кого він. Фотографувати його зблизька не наважився, аби навіть подумки не уявляти ситуації, за якої ті учні дізнаються, де, зрештою, опинився принесений ними до меморіалу жертвам Голодомору вінок. А от подумати про вчинене власними руками блюзнірство на святому місці виконавцям такого цинічного «генерального прибирання» після попередніх покладань вінків і квітів до Дзвону печалі, певно, таки не завадить...
Співи і танці на кістках зупинили учасники АТО
Напередодні скорботної суботи у Полтаві біля входу в розташований на шляху традиційної хресної ходи розважальний заклад «Муза-бар» яскравів сітілайт із запрошенням на концерт колишнього земляка, лідера й соліста рок-групи «ДМЦ» Андрія Гречаника. Причому він мав відбуватися майже в той час, коли люди з запаленими лампадками крокували б центральною вулицею міста. Особливий цинізм ситуації полягав ще й у тому, що патріотично налаштована громадськість зловила згаданого засновника групи з полтавським корінням на, м'яко кажучи, непатріотичному вчинку.
Зокрема, в жовтні 2014 року, тобто після найкровопролитніших боїв захисників України з регулярними частинами російської окупаційної армії на Донбасі, цей молодик, виступаючи разом зі своєю групою в одному з московських нічних клубів, попросив прибрати синьо-жовтий прапор, який там підняли над головами, звісно, зовсім не випадково. При цьому пан Андрій зауважив, що «готовий витерти ноги об будь-який прапор, за який проливається безглуздо кров»...
Пізніше він незграбно виправдовувався (мовляв, його «неправильно зрозуміли»), але продовжував співати у клубах російських міст, переважно Москви та Петербурга, робить це й зараз. Тож коли минулого року намагався влаштувати концерт у рідній Полтаві, місцеві активісти однієї з ветеранських організацій учасників АТО показали йому на двері. Цього разу вони про нього також не забули і попередили організаторів концерту, що вони його не допустять. Той більш ніж скандальний захід у День пам'яті жертв голодоморів організатори таки відмінили.
День жалоби чи... весіль?
Та за якісь півтори-дві сотні метрів од «Муза-бару» також на шляху скорботної хресної ходи навіть під час її проведення лунали не менш цинічні пісні... Там, у відомому полтавцям «будинку одружень», тобто в колишньому центральному міському РАГСі, тривали церемонії реєстрації шлюбів. Із найгучнішим «весільним» супроводом, бризками шампанського та пелюстками квітів під ноги молодятам.
Причому, якщо у минулі роки ті церемонії хоча б намагалися завершити до початку ходи, то цього разу вихід новоспеченого подружжя на вулицю мав відбутись якраз у той момент, коли повз будівлю несли церковні хоругви й лампадки... Молодят, звісно, їхні родичі затримали у приміщенні, та не встигли учасники ходи відійти звідси й на півсотню метрів, як на вулиці знову залунали оплески, овації, вигуки «Гірко!». А вуличний музика через гучномовець утнув свого «козирного» хіта: «Утолі мої пєчалі, Наталі»...
Бабусі хрестилися, десятки людей із подивом перепитували: «То сьогодні таки День жалоби чи день весіль?». Автор цих рядків уже неодноразово намагався звернути увагу повпредів Міністерства юстиції на необхідність зробити День пам'яті жертв голодоморів «вільним» від реєстрації весіль. Аби не допускати такого разючого дисонансу між ушануванням пам'яті мільйонів українців і бездумними веселощами їхніх нащадків. Однак слова ті — як горохом об стіну...
Про громадянську свідомість не зайве згадати і чиновникам
Хоча, відповідаючи на запитання власкора «Голосу України» на одній із прес-конференцій, попередня очільниця обласного управління юстиції таки визнала, що нічого катастрофічного без того єдиного «весільного» дня у підпорядкованій їй службі не сталося б. Але, на її переконання, вибір дати реєстрації шлюбу і весілля має залежати тільки від волі й громадянської свідомості наречених та їхніх родичів. Мовляв, держава не має права втручатися...
Однак, даруйте, йдеться не про чиїсь родинні забаганки, а про скорботу й гідність нації, яка ту державу створила. То чи личить останній залишатися байдужою до подібних далеко не безневинних «витівок» передовсім «своїх» посадовців і чиновників, які, по суті, провокують ланцюгову реакцію блюзнірства та безпам'ятства?
Василь НЕЇЖМАК.
Фото автора.
Полтава.
