Країна входить у період, коли події поточного тижня матимуть безумовний пріоритет над усім, що відбувалося у нас напередодні. Так, ми любимо споглядати політичні скандали, паради різноколірних «зрад» і «перемог», але наше життя упродовж наступного року залежатиме не від них, а від закону зі скучною назвою «Про Державний бюджет на 2018 рік». Тому належне виконання Радою своєї роботи в бюджетному процесі має визначальне значення для кожного українця. Кабінет Міністрів за два тижні узгодив та збалансував депутатські вимоги, загальний аналіз урядової пропозиції не викликає надмірного занепокоєння — робота, схоже, виконана якісно. Тепер дуже важливо уникнути таких звичних для бюджетного процесу «компромісів у обмін на голоси», за які платить кожен громадянин.
І ще одне принципове завдання стоїть перед Радою — це документ, який переформатовує увесь безпековий сектор: визначення основних принципів державної політики стосовно окупованих територій. Мало хто відважиться сказати, що він проти визнання Росії агресором та інших базових положень рамкового закону, тому основний бій противники дали під час розгляду статті про можливість обмеження прав і свобод у зоні бойових дій. Найцікавіше, що серед затятих прихильників ліберальних відносин на війні виявилися й ті, хто ще вчора вимагав введення воєнного стану.
А що стосується минулого тижня, то він міг би залишитися доволі непримітним, якби інформаційне поле не розбурхували окремі скандали та гучні заяви. Найбільше списів поламано навколо так званого конфлікту «СБУ й ГПУ проти НАБУ». Насправді ж, просто вражає правовий нігілізм нових правоохоронних органів та багатьох політиків, які заповзялися максимально політизувати антикорупційний процес. Чомусь нікому не спадає на думку, що в нашій країні існують закони, яких повинні дотримуватися всі, інакше ми поступово ризикуємо скотитися до рівня сваволі, що панує в сусідній Росії. Незаконно зібрані докази — це лише подарунок корупціонерам у судах, оскільки якщо не наш, то європейський суд через це виправдає навіть найзатятішого злочинця. Так само неприпустимі розголошення таємних матеріалів слідства, надання доступу до секретних документів особам, які не пройшли жодної перевірки та прозорого відбору в правоохоронний орган тощо. Можемо додати ще дивну вибірковість відкриття (точніше, системного невідкриття) проваджень стосовно певного кола політиків та бізнесменів, тож напрошується крамольна думка, що, можливо, доведеться перезапускати всю систему антикорупційних органів.
До подій із сумнівним присмаком можемо зарахувати й розпіарені, але доволі маргінальні акції так званого «народного імпічменту». Напередодні випливли документи про фінансування учасників та спробу звезти їх з усієї України, тому результат більш ніж скромний, а головне — цілковито безглуздий. Ну невже ніхто не може пояснити організаторам, що закон про імпічмент, якого вони так затято добиваються, чинний уже років з п’ять, просто виписаний не як окремий документ, а дуже деталізована глава закону про Регламент.
Десь із тієї ж сфери ошуканства походить ще одна подія — неначебто надання самостійності УПЦ МП. У дійсності права цієї церкви в Україні лише обмежуються, а роль московського центру значно зростає. А декларативний пункт про те, що канонічним центром для конфесії тепер буде не Москва, а Київ, потрібний, щоб обійти обмеження, які можуть виникнути із норм одного з перспективних законопроектів.
Ще наробили шуму організатори Безпекового форуму у Львові, які вивісили карту з відверто сепаратистським змістом. Усе зійшло б за простий недогляд виконавців, якби не затяте небажання деяких політиків визнати свою помилку. Тепер СБУ доведеться розбиратися, що ж насправді мали на думці політичні батьки зібрання.
Також був ажіотаж після заяв міністра внутрішніх справ з приводу Мінських домовленостей. Далі у виступі він загалом коректно розшифрував своє бачення процесу, але сама заява таки може нашкодити, особливо в період продовження санкцій проти РФ та підготовки великого обміну наших полонених.
Трагедія в суді Нікополя мала б підштовхнути депутатів до ґрунтовної переробки КПК, адже фатальний зрив батька потерпілого став реакцією не на антизаконні дії судді, а якраз на виконання безглуздих норм закону, що виписаний лише на користь звинувачуваного.
І вже зовсім несмачним скандалом стало роздмухування певними представниками медіа-бізнесу скандалу навколо серіалу «Свати». Відверте «мило» за російськими телестандартами дійсно багато кому подобалося, але іноді варто поставити собі питання: чи має патріотизм ціну? Крім того, якщо продюсери вважають, що дії Держкіно порушили закон, то в них є право подати цілком перспективний позов у суд. Натомість ми тепер дивимося політичну «мильну оперу», в якій навіть відповідну політичну партію вигадали.
Але, щоб не завершувати неприємними, хоча й дріб’язковими подіями, варто просто перелічити частину позитивних досягнень, яких було значно більше. Президент підписав закон, відомий, як «Маски-шоу стоп!», що стало подарунком для бізнесу перед святами. Також він анонсував проведення референдуму щодо підтримки вступу в ЄС і НАТО — це не вирішальний чинник, але може зіграти роль психологічного тиску на наших надто нерішучих партнерів. Прем’єр В. Гройсман провів успішний візит до Грузії, де встиг зафіксувати інтереси України в глобальному проекті Нового Шовкового шляху. Ще провів двосторонні переговори, за наслідками яких розраховує подвоїти товарообіг між країнами. Уже вдома прем’єр провів знаковий форум з мерами, анонсував зміни в антимонопольній діяльності та пообіцяв продовжити масовий ремонт доріг.
Маємо позитивну заяву від Представництва ЄС в Україні про безпрецедентні перетворення за останні чотири роки (чомусь цю новину проігнорували більшість наших ЗМІ). Держсекретар США заявив, що Америка погодиться лише на повне відновлення суверенітету України над усією територією. І, нарешті, у Ватикані Папа Римський Франциск помолився за пам’ять жертв Голодомору, про яких чомусь забули чимало наших політиків.
Тарас ЧОРНОВІЛ,
політолог і незалежний експерт.
