З любов’ю до дерев та тварин

Директор ДП «Оникіївське лісове господарство» Сергій Слюсаров.

Після прогулянки в Оникіївському лісгоспі в різних відвідувачів залишається приблизно однакове враження: захоплення від упорядкованої території і від самих працівників лісового господарства. Бо вони трудяться так, ніби в них найбільша в Україні зарплата і начебто вони живуть і плекають цю красу не в Україні, де ліс і природа нині не в пошані, а в якійсь Голландії або Бельгії. Побувавши тут, зайвий раз переконуєшся: руйнівній силі, яка позбавляє нас майбутнього, можна чинити опір. Масовій вирубці карпатських лісів, нещадному знищенню лісосмуг, заказників, парків можна протистояти... Якщо доручити цю справу справжнім професіоналам, закоханим у ліс.

Британський прапор і європейський догляд

До речі, про людей, які присвятили цьому лісу життя. Дендрарій лісгоспу, яким пишається і Мала Виска, і Кропивницький, і куди не раз привозили на екскурсію і частування високих гостей Кіровоградщини, заклала романтична й далекоглядна людина — покійний директор лісгоспу, керівник управління «Кіровоградліс» Володимир Григорович Єрмолаєв. За його задумом територія площею майже гектар була розбита алеями на вісім секторів. Тут росте понад двісті видів дерев. Найчастіше зустрічаються цукристий клен, ведмежий горіх, канадський бундук, японська модрина, ялівці різних видів... А з висоти пташиного польоту, виявляється, видно, що дендрарій має вигляд... британського прапора. Чому — залишається загадкою.
Оникіївський дендрарій привертає увагу відпочивальників та гостей красою паркових алей, декоративним оформленням усього, що є в цій заповідній зоні, — від найменшої лавочки і бесідки, до... церкви, де в свята правиться служба настоятелем сільського храму. До речі, весільні пари, приїжджаючи до Оникієвого для фотосесії, знають, що тут і повінчатися можна. Даруйте, але навіть приміщення туалету й те заслуговує на окремий фотознімок (і добрі слова на адресу керівництва).
А школярі із сусідніх районів, навіть областей, приїздять сюди на екскурсії не для того, щоб посидіти на лавочці чи з’їсти мамин пиріжок під плакучою... черешнею (уявіть собі таке диво — черешню, чиї гілки з легкої руки майстра лісу Костянтина Горобця звисають, як вербові, або кизиловий кущ, котрий росте густим ромбом...), а переважно заради зоопарку. Ще в 2009 році тут збудовано вольєр для фазанів та павичів. Потім відгородили п’ять гектарів для парнокопитних. Сусідами оленів там є лані та кабани... До того ж в їхньому вольєрі зі складним рельєфом є навіть озерце...

І з непоганим виробничим потенціалом

Структурними підрозділами лісгоспу (загальною площею насаджень 16 650 гектарів) є Новоукраїнське, Тишківське, Торговицьке та, власне, Оникієвське лісництва. З економічних міркувань тут приділяють велику увагу розвитку тепличного господарства. Директор лісгоспу Сергій Слюсаров каже, що вирощування й реалізація декоративного посадкового матеріалу — серйозна фінансова підмога для підприємства. Керівник пишається тим, що очолюване ним підприємство активно розвивається. І без дотації з державного бюджету. Лише за поточний рік, за словами Сергія Володимировича, лісництва (Оникіївське — в передовиках) реалізували понад 16 тисяч саджанців і заробили більш як мільйон гривень. До речі, всі ці сосонки, дубочки, ялинки, самшит... у лісгоспі коштують значно дешевше, ніж на базарах Кропивницького чи області.
Ще значну частину коштів ДП «Оникіївське лісове господарство» отримує від реалізації продукції двох деревообробних цехів: за три квартали нинішнього року Торговицьке лісництво випустило 550 кубометрів дошки, Оникіївське — 480.

З «кучминого лісу» — нашому

«До 90-х років у місцевому лісі водилося чимало кабанів і, навіть, лосів, — розповідає майстер лісу Сергій Поркуян. — А потім ці тварини зникли. У 2008-му довелося купити в колег із «ДП «Залісся» (резиденція Державного управління справами, названа в народі «кучминим лісом») трьох кабанчиків і трьох оленів для розплоду. Справа пішла. Нині лише у вольєрі маємо шість оленів, а загалом від тих «перших поселенців» народилося десь двадцять оленят і... сотні зо дві кабанчиків — десятків чотири-п’ять тепер ходить у лісі. Крім них, на волі (бо частину тварин — птахів, лисиць, єнотів, ланей і навіть вовка — утримують у вольєрах) сьогодні бігає три десятки косуль, чимало лисиць, зайців...
Вовки у нас не зупиняються, бо на цій території немає плавнів, очерету, де вони зазвичай полюють і переховуються».

Відпустили — «Пиляй далі!»

На запитання, чи, бува, не перетиналися стежки працівників лісгоспу з браконьєрськими, майстер лісу Дмитро Осадчук каже: «Відколи працюю, жодного браконьєра не довелося затримувати. З рушницею і без дозволу в ліс заходити не наважуються. Утім, і з сокирою та пилкою до нас також не йдуть. А ось посадки навкруг ріжуть нещадно. Вони ж бо в нас фактично нічийні. Вже поклали б їх охорону на плечі фермерів, котрі мають поблизу насаджень землю. Може, хоча б тим стало шкода дерев, бо місцевим адміністраціям, здається, байдуже. А ми часом затримуємо браконьєрів, хоч і не наша нібито справа, й передаємо до рук поліції. Та що з того! Приміром, нещодавно впіймали одного дядька, всього в стружці. Тобто взяли на гарячому й передали поліції. Так він пішов у редакцію газети, поскаржився, що його били. І сьогодні цей «бідолаха» —  жертва. Тільки пилка його чомусь і далі продовжує дзижчати в окрузі. Зате тепер його, напевно, ніхто не чіпатиме — ніхто не захоче публічної «слави».

А зайці просять солі

Працівники лісу — люди мовчазні. Вони не звикли себе рекламувати й скаржитися не мають бажання. Просто споряджають щодня (як в Оникіївському лісгоспі) бригади на охорону території і стережуть те, що належить державі. Поки що, принаймні. Хоча «нагорі» постійно порушується питання приватизації державних угідь і дехто не втрачає надії вирвати з колективного, народного, у власне розпорядження гектари з високими соснами, дубами й акаціями. Адже поміж ними можна вирубати просторі галявини. І поставити там... пишні маєтки! І щоб «ніяка злидота» до панського лося або панського лісового озера підійти не могла!
Тим часом Сергій Поркуян і Дмитро Осадчук про маєтки не мріють, губу не копилять, пальців не розчепірюють. Вони просто й дохідливо розповідають, яка то важлива процедура — заготівля зимових припасів для тварин на зиму.
«Ми керуємося нормативами заготівлі з розрахунку на сто днів, — розповідає Сергій Поркуян, котрий працює в лісгоспі з 1981 року. — Складуємо пучки листяних порід, сіно в тюках, зерновідходи, кукурудзу в зерні й початках, коренеплоди — переважно буряк і гарбузи, сіль. Так-так, одному оленю за рік потрібно з’їдати (злизувати. — Авт.) кілограм солі, кабану — два кілограми, зайцю —  триста грамів. Нині ставимо годівниці для козуль з розрахунку п’ять годівниць на двадцять голів, солонці на майданчиках для підгодівлі»...
Отак ходиш собі асфальтом поміж цегляними та бетонними стінами і за щоденними клопотами не бачиш чорного лану, сріблястої річки, вмитого осіннім дощем лісу. А якщо й згадаєш випадково, що десь там, за кордонами твого уявно окресленого світу, є «інший», то ненадовго. Проте твоє благополуччя дуже тісно взаємопов’язане з благополуччям того «іншого» світу. Принаймні воно точно не менш важливе, ніж твоє щоденне ходіння звичним колом. І дуже добре, що це благополуччя в надійних руках. Можливо, завтра цей збережений оникіївський (онуфріївський, дмитрівський, голованівський...) ліс стане нашим скромним виправданням перед нащадками за слабкість і бездіяльність...

Олег ШВЕРНЕНКО.
Фото Івана КОРЗУНА.