У Києві в Українському домі відкрилася виставка художниці Марини Соченко «Народжені вільними», на якій представлено 60 портретів бійців, написаних у листопадові дні на Донеччині, у Волноваському районі, просто на лінії розмежування.
Художниця Марина Соченко (перша зліва) у колі колег і волонтерів.
Фото автора.
Викладачка Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури їхала у творче відрядження, як сама каже, однією людиною, а повернулася іншою. Бійці, їхнє фронтове братство не просто справили на мисткиню враження своєю силою духу, переконаннями, а «навчили мудрості, якої треба вчитися роками, а то й усе життя». Філософія начебто проста — Україна понад усе. А спробуй слідувати їй у житті — не кожен зуміє. Ті, хто на фронті, можуть неймовірне, зазначає Марина. «За такими хлопцями, за їхніми спинами нічого не страшно», — каже вона. Серед них — командир БМП Василь Чебан, доброволець із 2014 року Святослав Бугаєнко, бійці Ілля Пережогін, Роберт Качлановець, Микола Шкробинець, Віталій Медведєв. Багатьох своїх героїв вона знає тільки за позивними. Хтось, позуючи у бліндажі чи після повернення з бойового завдання, не встигав назватися чи вважав це непотрібним. Добре знає і їхні характери, душі. Відкриваючи виставку, Марина довго розповідає про кожного бійця. «Ось це десантник, майданівець, він такий красивий, як бог молодий, ось 19-річна Оксана, помічник гранатометника, ось лікар зі шпиталю. Лікар такий, що тільки зайде в палату, і ти вже одужав. Ось комбриг мехбригади, котрий 40 днів обороняв донецький аеропорт. Ось Катерина, родом із Холодного Яру, що на Черкащині. Козачка. Каже, що добре володіє зброєю, вміє стріляли з танка і готова, і буде зі зброєю в руках захищати Україну», — розповідає мисткиня.
Свої фронтові пленери Марина Соченко перетворювала на такий собі релакс для воїнів. «Бійці нагодовані, вдягнені і взуті, не те що в 2014 році, але їм дуже потрібна моральна підтримка, міцний тил. Це видатні люди, у них такі очі, такі обличчя, що хочеться до них притулитися. Вони реально нас захищають, не шкодуючи свого життя і здоров’я. А ми повинні підтримати їх», — продовжує художниця.
Побувавши на вулицях прифронтових сіл, розгромлених бойовиками, на лінії розмежування, яку, наче титани, утримують українські воїни і не дають їй посунутися далі, вглиб країни, Марина Соченко вирішила ще хоч раз повернутися сюди. Каже, що хоче привезти портрети героїв у їхні бліндажі. Над одним із них жартівлива вивіска — «ресторан Аїда». Так бійці називають і один з блокпостів. «Аїд — давньогрецький бог підземного царства. А тут справді пекло — навколо мінні поля, постійні обстріли, справжня, а не кіношна війна», — розповідає жінка. Тож вважає, що її виставки додадуть оптимістичних барв у військове життя.
Були дні, коли Марина малювала по 15 портретів. Взятого з Києва паперу не вистачало, довелося по допомогу звертатися до Олександра Мельника зі Спілки художників. Шість робіт із фронтового циклу ще не вдягнені в рами і експонуватимуться вже на наступній виставці.
Оглядаючи експозицію, відома мисткиня, академік Національної академії мистецтв Віра Баринова-Кулеба сказала: «Фронтові твори Марини Соченко геніальні, вони мистецькі. В них неповторима історія. Доробок художниці — унікальне явище в українському мистецтві. Треба їх видати як художній альбом і розповсюджувати його світом, аби світ бачив, які у нас захисники».
