У відремонтованому спортивному залі ще досі пахне свіжою фарбою. У роздягальнях — охайно і тепло. А в душових — завжди гаряча вода. А як піднятися на другий поверх спортивного комплексу — там невеличкий готель для спортсменів, де все, як мовиться, просто бездоганно. Це для тих, хто приїде в гості на змагання. Одразу видно, що господарі дбають про зручність і комфорт.
Тренер Юрій Мельник може пишатися перемогами своїх підопічних.
Серед вихованок Голосківської ДЮСШ є переможці всеукраїнських дитячих змагань з волейболу.
Сучасними спортивними комплексами тепер особливо нікого не здивуєш. Але добре відомо й те, що заняття в нових спортзалах коштують недешево. А в цього є кілька особливостей. Насамперед те, що займаються у ньому безплатно. А ще — розташований він у селі.
Доля цього, що в Голоскові Летичівського району на Хмельниччині, могла б скластись зовсім по-іншому. Велика споруда культурно-спортивного комплексу залишилася ще з колишніх часів, але з кожним роком утримувати її сільській владі ставало дедалі важче. Дійшло до того, що діти, а в голосківський спортзал приїжджають школярі з усієї округи, змушені були займатися в неопалюваному приміщенні. Та все змінилося кілька років тому, коли в районі утворилась перша Меджибізька ОТГ, до якої ввійшло й це село.
Здавалося б, у чому зв’язок: створення територіальної громади і дитячі заняття з волейболу та футболу? Та, з’ясовується, що дуже тісний. Бо якби вся громада не підтримала цей заклад, його вже могло б і не бути. А тут усе щасливо збіглося: тренер, який є справжнім натхненником розвитку спорту в селі, керівник ОТГ, що хоче зробити свою громаду по-справжньому сучасною, і люди, котрим не байдужа доля малої батьківщини.
Юрій Мельник жодного дня не сумнівався, коли йому запропонували перейти на тренерську роботу із райцентру до сільської філії дитячо-юнацької спортивної школи. Можна багато розмірковувати про те, як наблизити не тільки освіту, а й можливості культурного та спортивного розвитку сільських дітей до міських. А можна прийти до холодного спортзалу із підлогою, що вже прогнила, зібрати дітей і розпочати тренування, як зробив це Юрій Олександрович. А потім знайти спонсорів, добродійників, добитися підтримки влади, щоб зробити ремонт, налагодити тренувальний процес, організовувати змагання не тільки для своїх дітей, а й для приїжджих команд — одно слово, вдихнути справді нове життя в сільську спортивну школу.
Тепер тут займаються волейболом та футболом 175 дітей із п’яти навколишніх населених пунктів. Щоб стало зрозуміло, наскільки популярні ці заняття, варто зауважити, що далеко не в кожній тутешній сільській школі набереться стільки ж учнів.
Важливо, що до школи беруть усіх охочих, не відбираючи лише обдарованих. Хоча тренери і мріють зібрати команду справжніх зірок, але наразі нікому не відмовляють. І, до речі, це не заважає місцевій команді досягати успіхів на змаганнях.
Не приховують: бувають і поразки. Ось нещодавно в селі організували турнір пам’яті загиблого в АТО земляка Дениса Дзингеля. На нього сільська спортшкола не побоялась запросити команди з міст і навіть інших обласних центрів. І лише у фіналі місцеві волейболісти поступилися житомирянам. Але це тільки розпалило спортивне завзяття — команда і тренер сподіваються, що вже на найближчих турнірах здолають суперників.
Це не просто слова. У цьому спортзалі вже встигли підготувати двох юних спортсменок, котрі вибороли чемпіонство в дитячій волейбольній лізі України. Але ніхто не хворіє зірковою хворобою. І водночас не комплексує від своїх невдач. Усі разом продовжують тренуватися й отримувати насолоду від занять. Кращого прикладу гармонійного розвитку сільської дитини годі й шукати.
Та, на жаль, зустріти такі в реальному житті вдається не так часто. Тому Меджибізька ОТГ й пишається цим закладом. Люди переконані: не об’єднайся вони два роки тому, можливості для розвитку 12 населених пунктів, які ввійшли до ОТГ, були б значно менші.
І спортшкола — гарний, але далеко не єдиний приклад того, як громада змогла знайти гроші на розвиток. Тут наводять кілька цифр: два роки тому питома вага дотацій, які отримували села, що ввійшли до ОТГ, перевищувала 25 відсотків від загального обсягу доходів їх бюджетів. А вже наступного року ця цифра зменшилась майже у вісім разів. Нинішній рік довів, що ОТГ спроможна заробляти ще більше коштів. І якщо торік на спортивну школу та будинок дитячої та юнацької творчості було витрачено майже 330 тисяч гривень, то за три квартали нинішнього на них уже пішло понад 605 тисяч гривень. А не було б цих коштів, хто знає, чи займалися б досі діти у холодному і старому спортзалі.
Юні спортсмени у всі тонкощі місцевого бюджетоутворення не вникають. Просто після занять у школі діти поспішають туди, де їм цікаво та весело, де вони набираються сили та здоров’я. Зрештою, вся реформа місцевого самоврядування, система створення ОТГ і була задумана для того, щоб і діти, і дорослі почувалися так само зручно і комфортно, не були ні в чому обділені у своїх селах і невеличких містечках. Не все досягається одразу. Але в житті, як і в спорті, шлях до перемоги непростий.
Ірина КОЗАК.
Фото автора.
Хмельницька область.
