Буський район Львівської області вважають середнячком. Населення — близько 46,5 тисячі. Промисловий потенціал невеликий, зате успішно розвивається сільське господарство. Останнім часом намітилася хороша співпраця між районною радою та райдержадміністрацією — нема перетягування каната, як у минулі роки. Завдяки чому вдалося більше залучити інвестицій — за цим показником Бущина перша серед районів області.
— Прихід інвесторів відчули навіть у місцевій газеті «Воля народу», — розповідає головний редактор Микола Іванців. — Перша сторінка постійно заповнена блочною рекламою. Бувають дні, коли нікуди навіть анонси розмістити. Колись промисловість, особливо меблеве виробництво, перебувала в тіні, й навіть керівники просили: не рекламуйте нас. Тепер працюють відкрито. І хоч район — один з найменших, за останнім моніторингом, входить в шестірку найкращих за рейтингом.
Чому ми серед перших у так званому пілотному проекті пішли на роздержавлення? — перепитує Микола Іванців. — Це було моєю давньою мрією — позбутись своєрідного тавра газети влади. Тому роздумів не було. Тим паче, що було втрачено сприятливий економічний період, я маю на увазі роки з 2004-го по 2009-й. Уже відтоді готував підприємство до роботи без так званих дотацій. Хотів, щоб газета залишалася газетою громади. Якщо громада не підтримуватиме її, то не буде газети — це об’єктивна реальність. Тираж — 2700—2800. Наклад суттєво збільшився, коли особливу увагу надали роздробу та змінили вихід з п’ятниці на четвер.
— Як поставилися співзасновники до перемін?
— Жодних проблем не виникало. Серед засновників були районна рада, райдержадміністрація і колектив редакції. Ми найменше у Львівській області серед комунальних видань отримували бюджетних дотацій — у межах 60—80 тисяч гривень щорічно, а інші — 200—300 тисяч. Ще років десять тому перейшли з районною радою на договірну програму підтримки, працювали за актами виконаних робіт. Я на Львівщині був одним з ініціатором прийняття закону про роздержавлення, часто їздив до Києва на семінари, працював з народними депутатами в групі з реформування.
— Як складаються відносини з владою?
— Щомісяця готуємо акти про виконані роботи. Друкуємо навіть більше, ніж оплачують. Бо хіба відмовиш військкомату стосовно заклику йти на контрактну службу або пенсійному фонду, чи центру допомоги малозабезпеченим? Це потрібна для читачів суспільно важлива інформація.
— Який статус газети?
— Приватне підприємство. Засновником став трудовий колектив — усі восьмеро працівників. Жодного не скоротили — половина має по 20—30 років стажу, друга — молодші. Доходи збільшились, проте і видатки також. Протягом першого року суттєвих труднощів не відчули — виживаємо самі.
— Які ще джерела доходів, окрім традиційних — передплати, роздробу та реклами?
— Маємо невеличку власну друкарню. Редакція на другому поверсі, а друкарня — на першому. Друкарня не працювала — три роки не платили зарплату. Працівники звернулися до суду — йшло до банкрутства, приміщення могли продати з молотка.
Треба було рятувати будівлю. Поговорив з головою районної ради, вирішили перевести друкарню з обласної комунальної власності в районну. Тож я став ще виконувати обов’язки директора друкарні. За три роки погасили всі борги. Потім ініціювали рішення районної ради про об’єднання з друкарнею і передачу всього її майна редакції. Ось так отримали друкарню — там були 50-річні лінотипи і машини високого друку. Згодом за власні кошти придбали свою офсетну машину. Тепер додруковуємо сторінки з телебаченням, а також для підприємств району виготовляємо широкий спектр поліграфічної продукції — талони, бланки довідок, договорів, протоколів, накладні, відомості тощо, конторські книги, акти — це приблизно 10—15 відсотків нашого доходу. В штаті є друкар, який виконує весь цей комплекс робіт — колись було кілька чоловік.
— Які найбільші проблеми під час реорганізації виникали?
— Хоч ми трохи тягнули, бо не було досвіду, але весь процес тривав два місяці. Виникали юридичні питання: що організовувати — ТзОВ чи приватне підприємство? Колектив прийняв рішення про створення приватного підприємства, яке назвали «Медіа-центр «Над Бугом» — з перспективою розвитку на електронні платформи тощо. Визначили пайову частку кожного. Ніхто не має контролюючого чи блокуючого пакета. З липня працюємо в нових умовах.
Працюємо відкрито й чесно, сплачуємо всі податки. Виросла в країні мінімалка до 3200 грн — і ми переглянули свої ставки. З нового року буде 3723 грн, а ми наперед збільшили свої мінімалки до 4 тисяч. Щоправда, скасували всі надбавки та прирівняні ставки, зокрема редактора — до заступника голови ради. Виходимо з фінансових можливостей. Проте наступне підвищення зарплат, яке вже готують популісти-політики, може поховати як малий бізнес, так і реформовані газети. Адже ми виробниче підприємство, яке створює додаткову вартість. Як збільшувати наші доходи — у нас же газета? Але ж на газеті такими темпами не маємо можливості пропорційно збільшувати свої доходи. Бо ж передплату вдвічі не піднімеш — купівельна спроможність на селі низька.
Ще одне. Нас хвилює позиція Укрпошти. Прийшли туди нові менеджери і вже двічі підвищили тарифи наполовину, в планах — щопівроку —по 10 копійок за доставку однієї газети. Ми об’єдналися з колегами і разом працюємо над тим, щоб зменшити їхні апетити. Проте видається, що незабаром самі будемо змушені розвозити газети по селах.
— Що ще змінилося?
— Проблема — як якісно змінити контент. Дуже важко відразу, тому треба вчитись. У нас журналісти пишуть і верстають газету. Окремого верстальника чи дизайнера нема. Ми самі навіть прибираємо приміщення. Я на власній машині розвожу газету, відповідаю за газове і електричне господарство. На мені пожежна безпека. Редактор повинен бути ще й менеджером. Дуже багато й ретельно треба рахувати. Вже кілька років веду всю економічну діяльність (тираж, доходи, видатки), прикидаю: де можна зекономити. Ось так вимальовується загальна картина.
— Що б ви сказали тим, хто ще сумнівається?
— Насамперед — вчитися. Зараз організовують багато тренінгів — треба брати в них участь. Треба вчитися по-новому писати, шукати нові теми, нові підходи. Якщо будемо писати те, що хочуть люди читати, тоді вони будуть купувати наш продукт.
— Ваша ніша, ваші перспективи?
— Народна газета громади. Це інформація, яку більше ніхто не напише. В районі буває дві-три події, які можуть привернути увагу в області чи в столиці.
Виходимо щотижня на десяти шпальтах. З нового року хочемо збільшити обсяг до 12 сторінок. У рік отримуємо близько мільйона доходу, 900 тисяч заробляємо самі, а 80 тисяч — це плата за договорами за публікацію інформації, необхідної для влади, так звані послуги.
Маємо намір укласти договір з обласною радою, поки що на невелику суму.
Минулого року обласна рада заклала в бюджет 400 тисяч гривень на підтримку реформованих видань. У пілотному проекті було вісім газети, а реформувались поки що дві — у Буському та Миколаївському районах. Кошти виділять після того, як принесемо нове свідоцтво і завершимо процес роздержавлення. Отож свої 50 тисяч гривень вже отримали — й одразу ж перерахували за друк газети.
— Чому так поволі йде процес роздержавлення?
— Бо у Львівській області влада суттєво підтримує ЗМІ фінансово — тут отримують чи не найбільші в країні дотації. А якщо є гроші від влади, то для чого реформуватись? Тож процес переходу буде болісний, якщо редакції не матимуть власної дохідної фінансової бази.
Львівська область.
Наша довідка
Іванців Микола Євгенович (на знімку), директор ПП «Медіа-центр «Над Бугом», редактор газети «Воля народу» Буського району Львівської області. Член секретаріату Львівської обласної організації НСЖУ. Народився у 1956 році в с. Сторонибаби Буського району. Закінчив Український поліграфічний інститут (нині Українська академія друкарства) за спеціалізацією: редагування науково-технічної літератури та інформації. Працював у видавництві «Наукова думка», Фізико-механічному інституті НАН України, з 1987-го — в газеті «Воля народу», з 1994-го — редактор. Нагороджений почесним знаком НСЖУ та Золотою медаллю української журналістики.
Фото надане автором.
