Той законодавчий спам, від якого захлинається наш парламент, і раніше був однією з найбільших загроз дієвості законодавчого органу. А вже нині, коли на сході нашої країни палає вогонь війни, коли кожен день зупинки на шляху реформ відсуває нас на манівці совкової дійсності, таке гальмування стає просто нестерпним. У минулому своєму дописі з цієї тематики я розповідав про один із методів, як зробити більш дієвою і, головне, результативною процедуру проходження законопроектів через сесійний зал. Одним реченням це можна сформулювати так: усі проміжні рішення під час обговорення законопроектів у залі приймаються простою більшістю від кількості тих, хто взяв участь у голосуванні. І тільки остаточне прийняття парламентських актів має бути підтримано, як про це написано в Основному Законі, більшістю від конституційного складу Верховної Ради — на сьогодні це має бути щонайменше 226 голосів.
До того ж найбільш ви-тратний за часом відрізок процедури, а саме обговорення і прийняття пропозицій і поправок у процесі другого читання, залишається. Більше того, на це може піти часу навіть більше, ніж тепер. Інша річ, що в такому разі не буде того, на що ми споглядали вже багато років: жодна з поправок чи пропозицій не приймалася. І так було впродовж багатьох років. Щось схоже на пробиття післяматчевих пенальті, але в рамці воріт відсутній воротар. Так і тут: тільки диво могло б дати змогу підтримати хоч одну пропозицію, бо в залі в 99,9 відсотка голосувань потрібної кількості людей катма.
Тому можна піти в іншому напрямку, а саме: перенести центр прийняття рішень у другому читанні із сесійної зали в зал засідань головного комітету. Адже хоч би що нам казали, але фаховість обговорення питань якоїсь галузі нашої господарки чи то проблем культури у відповідних комітетах набагато вища, ніж у дуже далеких від цього народних депутатів з інших комітетів на пленарних засіданнях парламенту. Навіть у таких двох комітетів, як комітет з питань податкової і митної політики й фінансової та банківської діяльності, доволі мало спільного. Тому член першого з них буде почуватися неофітом на засіданнях другого. І навпаки, банківському спеціалісту важко в достатньому обсязі розібратися, наприклад, в усіх тонкощах застосування адвалорних, специфічних та комбінованих митних ставок.
Отже, можна сказати, що предметним, а звідси і більш плідним за своїми результатами, є опрацювання законодавчих актів у відповідних комітетах Ради, ніж малозрозумілі для більшості народних обранців дебати щодо конкретних пропозицій у напівпорожньому сесійному залі, з якими вони знайомляться, отримавши на руки порівняльні таблиці, напрацьовані в головних комітетах. А напівпорожнім він є і буде таким, бо людині притаманно не витрачати свій час на речі, які він фахово не може опанувати.
Тож пропонується все обговорення пропозицій та поправок зосередити виключно в головних комітетах так, щоб на виході вони передавали для подальшої роботи порівняльну таблицю, в якій співвідносно давалися лише текст законопроекту після першого читання та текст, підготовлений після опрацювання поправок та пропозицій суб’єктів законодавчої ініціативи. На наш погляд, на саме подання цих пропозицій та поправок має надаватися, як то було і раніше, два календарні тижні. До того ж треба чітко вказати в Регламенті, що подавати їх можуть не тільки народні депутати, а й Президент та уряд. Головному комітету на створення зазначеної порівняльної таблиці має надаватися стільки ж часу — 14 днів.
Треба, звісно, детально регламентувати процедуру формування такої таблиці комітетом, адже на сьогодні вона практично не виписана в Законі «Про комітети Верховної Ради України». Чого тільки варта норма, закладена в пункті шостому частини першої статті 16 цього закону, якою, зокрема передбачено такий обов’язок комітету під час здійснення законопроектної функції: «розглядати та приймати рішення щодо кожної пропозиції, яка надійшла від суб’єктів законодавчої ініціативи при доопрацюванні комітетом проектів законів та інших актів»! Таке враження, що законодавець, виписуючи це положення, забув про те, що право законодавчої ініціативи здійснюється також внесенням поправок до законопроектів (п. 4 ч. 5 статті 89 Регламенту Верховної Ради).
Мабуть, оптимальним у цьому разі було б просто переробити статтю 45 Регламенту, де йдеться про порядок голосування пропозицій і поправок на пленарному засіданні Верховної Ради, пристосувавши її до умов роботи комітету. Має залишитися норма про кворум засідань комітету, за якою засідання комітету вважаються повноважними, якщо на них присутні понад половини від затвердженого Верховною Радою України складу його членів. Рішення комітетів щодо прийняття чи відхилення пропозицій, поправок також має прийматися згідно з усталеною нормою для комітетів: більшістю голосів від присутніх на засіданні народних обранців, звісно, за дотримання кворуму.
Задля дотримання вимог стосовно гласності здійснення законодавчого процесу варто передбачити умову, що всі поправки та пропозиції передаються до комітету в паперовому та електронному вигляді, в свою чергу електронна версія негайно розміщується на веб-сторінці законопроекту. Можливо, слід встановити, що засідання комітетів, на яких обговорюють долю внесених поправок та пропозицій, будуть даватися в режимі онлайн на парламентському каналі або ж зацікавлені особи зможуть скачувати їх у запису.
А вже після такого жорстко регламентованого процесу формування тексту законопроекту в комітеті він, вочевидь, має передаватися до юридичного управління з тим, щоб там після 10—14-денного розгляду на предмет узгодженості дітища комітету з чинним правовим полем надали висновок із своїми зауваженнями.
Отримавши вердикт юридичного управління, головний комітет повинен мати хоча б 5—7 днів на опрацювання зауважень юруправління з тим, щоб передати народним депутатам добре вивірений документ. Така новела дасть змогу запобігти ситуації, яка декілька разів виникала впродовж останніх двох пленарних тижнів, коли головний комітет просто фізично не мав часу внести зміни до тексту, спричинені зауваженнями цього підрозділу апарату.
Запропоновані зміни до процедур другого і, як похідні, третього читання вивищать роль головних комітетів з притаманним їм домінуванням фахового підходу, істотно скоротять витрати пленарного часу на процедуру розгляду законопроектів у другому читанні, дадуть змогу дієвіше використовувати потенціал юридичного управління. Водночас автоматично можна буде говорити, що таке вивільнення часу дасть можливість більше уваги приділяти стадії першого читання, що, мабуть, навіть збільшить відсоток відсилання на доопрацювання законопроектів на цьому етапі розгляду.
Принципово зміниться роль другого та третього читання. Оскільки питання взаємоузгодження норм законопроекту буде вирішуватись головним комітетом на етапі підготовки до другого читання, то такий чинник, як техніко-юридичне доопрацювання, відпаде. Тому єдиним питанням, яке може виникнути після голосування в другому читанні, буде порядок введення в дію законопроекту та прикінцеві положення. Саме вони і можуть бути предметом обговорення в третьому читанні законопроекту.
Такі зміни конче потрібні, адже далі просто неможливо бути присутнім при тому розбазарюванні пленарного часу під час обговорення поправок і пропозицій, яке до певної міри нагадує порожні балачки на всіляких політінформаціях та політизованих заходах радянського періоду.
З повагою
Андрій ШИНЬКОВИЧ,
народний депутат України.
