Всеукраїнська науково-практична конференція «Минуле і сучасне Волині та Полісся. Камінь-Каширський район в історії України і Волині» відбулася у місті Камінь-Каширський. Захід присвячений 70-річчю масової депортації волинян і 75-літтю знищення єврейського населення в 1942 році на Волині. У конференції взяли участь понад двадцять докторів та кандидатів наук. Традиційно вона розпочалася з нагородження юних краєзнавців, які багато роблять для вивчення історії рідного краю.
Екскурсію залами Камінь-Каширського краєзнавчого музею проводить його директор Наталія Пась.
Камінь-Каширський район посідає перше місце в області за кількістю населення (понад 64 тисячі осіб). Тут позитивна демографічна ситуація. Цікава і трагічна історія цього мальовничого краю. Про неї йшлося у виступах учасників цієї краєзнавчої імпрези.
Показова у цьому плані доля села Стобихва, в якому сьогодні лише кілька десятків жителів. А ще на початку минулого століття це було містечко з населенням майже півтори тисячі осіб, тут працювали сірникова фабрика і млин, діяли синагога, православний храм. Трагедією для Стобихви стала Перша світова війна. Населення евакуювали, а саме містечко кілька років перебувало в зоні активних бойових дій. Коли після війни мешканці повернулися додому, вони побачили лише залишки печей. Ні хат, ні культових споруд не залишилося. Не встигли вони відбудуватися, як сталася нова біда. Через облаштування неподалік Повурського авіаційного полігона, село знову примусово виселили. Та любов до рідного краю була сильніша за адміністративний тиск радянської влади. І знову Стобихва ожила. Та справжня трагедія чекала на неї у роки Другої світової, коли гітлерівці розстріляли єврейське населення Стобихви. Після війни ще одна депортація непокірних — тепер уже селян. Потім було створення колгоспу, об’єднання його із господарством у сусідньому селі Великий Обзир, з яким у стобихівчан завжди були напружені відносини. Але це, вочевидь, зробили навмисно, щоб хоч так змусити його жителів піти з села, яке мало нещастя бути поруч із полігоном. І таки змусили. Бо кілька десятків родин переїхали в міста Ковель, Камінь-Каширський тощо.
— У нас війна ніби ніколи не припинялася, — невесело пожартувала краєзнавець, жителька Стобихви Олена Макарук. — Часто прокидаємося і лягаємо спати під вибухи бомб на Повурському полігоні. Саме ця жінка є літописцем Стобихви, хранителем її унікальної історії.
Дев’ять років боролася за відновлення свого села Кримне краєзнавець Олександра Кондратович, свого часу несправедливо об’єднане із селом Бронниця, яке колись було лише сільською вулицею Кримного. Зал гаряче аплодував цій мужній жінці, яка усе своє життя присвятила збиранню і збереженню пісень та традицій поліського краю.
Згадали на конференції і про долю великого поліського села Грива, населення якого повністю вивезли у повоєнні роки. Тепер про нього нагадує лише меморіальна стела і хрест, встановлений на місці колишнього храму, а також сільський цвинтар, на якому і досі з’являються свіжі могили. Багато жителів Гриви заповідають, щоб їх ховали лише в рідній землі.
Краєзнавець Геннадій Гулько розповів про криваві події, які розгорнулися на території нинішнього Камінь-Каширського району в роки Першої світової війни. На берегах Стоходу про них сьогодні нагадують сім військових кладовищ, більшість з яких перебувають у занедбаному стані. Краєзнавець запропонував упорядкувати їх і створити меморіальний комплекс, який би увічнив пам’ять про ті страшні події. Адже за оцінками істориків лише на території Волині з обох сторін загинуло майже 350 тисяч осіб.
Максим СОЛОНЕНКО.
Фото автора.
