Область розташована у двох природно-кліматичних зонах: лісостепу та полісся. Хоча полісся займає три чверті території, на нього припадає лише 30 відсотків сільськогосподарської продукції, ще менший його внесок у промисловість. Як і в радянські часи, регіон залишається трудонадлишковим. А чи має Волинське Полісся перспективу? Про це наша розмова з доктором економічних наук, завідувачем кафедри обліку та аудиту економічного факультету Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки Анатолієм Швораком (на знімку).
— Анатолію Максимовичу, давайте порозмовляємо на тему, якої уникають керівники області: про ситуацію в аграрному секторі північних районів. Ґрунти там малородючі, бідні на гумус, майже немає великих сільгосппідприємств, рівень безробіття аж надто високий...
— Якщо райони Полісся — Ковельський, Турійський, Рожищанський — на сьогодні переважно вже розорані, землі вільної там немає, то в Шацькому, Камінь-Каширському, Любешівському, Маневицькому, Любомльському з цим є серйозні проблеми. Розпаювання земель призвело до того, що немає одного господаря, який би міг чітко дотримуватися певних сівозмін і культури землеробства, утримувати внутрішньогосподарську меліоративну систему в належному стані. Враховуючи, що поліська зона більш чисельна за населенням, там є надлишок трудових ресурсів, на цих територіях потрібно розвивати галузі, які потребують великих трудозатрат. Це тваринництво, ягідництво, садівництво, вирощування лікарських та ефірних культур. Питання в тому, щоб програми, які розробляються в області, дії уряду були спрямовані на те, щоб в трудонадлишкових районах створювати відповідні пріоритети, надавати допомогу для розвитку цих територій, сприяти розвитку фермерських господарств.
— Раніше в поліських районах головними культурами були льон і картопля. Про «поліський шовк» ми вже почали забувати, і навряд чи скоро він повернеться на наші поля. А ось картопля...
— Картопля потрібна, але є проблеми з її реалізацією, відтак і низька ціна. Свого часу частина її перероблялася на крохмаль, сушилася для потреб армії. Це давало змогу згладжувати піки у врожайні роки, коли виникали проблеми зі збутом. Сьогодні вже немає ні Ковельського крохмального заводу, ні овочесушильних підприємств. Той, хто орієнтується лише на цю культуру, ризикує. Тим часом сьогодні зріс попит на гарбузове насіння, часник, горіх фундук, які можна вирощувати і мати непогані прибутки. Перспективним виглядає і бджільництво.
— Потужним сільгосппідприємствам, які мають кваліфіковані кадри, не потрібні сільгоспуправління. Тож, як на мене, зусилля цих структур мають бути сконцентровані на дорадчих функціях.
— Колись у колгоспах і радгоспах, які в більшості своїй були високопродуктивними господарствами, працювали директор-спеціаліст, головний агроном, ветеринар, зоотехнік, агроном із захисту рослин, економіст, механік. Вони знали, скільки треба внести того чи іншого добрива, могли розрахувати баланс гумусу у сівозміні, чітко встановити норму висіву, визначити, яку норму внести пестицидів і гербіцидів для захисту рослин. Сьогодні селянин у переважній більшості цього не знає. Тому для того, щоб підняти рівень сільського господарства, потрібно культивувати його правильне ведення на рівні фермера чи особистого господарства. Ось тут і мають допомогти управління сільського господарства.
Який ще варіант я бачу? Сьогодні треба допомогти селянам в організації громадських пасовищ. Дати їм насіння. І вони самі без будь-кого посіють, зроблять усе і нікому не дадуть зруйнувати. Бо це їхнє. Хоча в багатьох населених пунктах громадські пасовища вже створені. Деякі сільські ради, де багато здавачів молока, навіть преміювали створенням громадських пасовищ площею 10—20 гектарів.
— Як і раніше, на Поліссі дуже висока трудова міграція...
— Їжджу по районах і бачу, що із такого негативного явища, як виїзд наших працівників на роботу за кордон, можна мати зиск. Колись ще Катерина ІІ створювала на наших територіях поселення німців для того, щоб місцеве населення перейняло культуру землеробства. Тому, коли наш селянин попрацював рік-два в Польщі на збиранні полуниць чи в садку, він побачив технологію виробництва і вже тут проводить відповідно всі ці роботи. Що це дає? Це зменшує міграцію населення, підтримує на достатньому рівні добробут сімей. Відповідно потрібно, щоб бізнес запропонував селянам місця для заморожування цієї продукції, її зберігання. Є й інші варіанти. Конче необхідно прийняти відповідні програми, знайти кошти на їхню реалізацію, скерувати їх на розвиток сільського господарства в зоні полісся. Тоді зможемо отримати хорошу органічно чисту продукцію. Якщо Полісся прокинеться, то стане квітучим багатим краєм.
Фото Максима СОЛОНЕНКА.
