Рік поступово наближається до завершення, а в житті країни немає навіть натяків на передсвяткове затишшя. Що особливо неприємно, йдеться навіть не про якісь великі суспільні зсуви, а про доволі малозначимі події та маргінальні постаті. Але навколо них створюється настільки яскравий антураж, що і всередині країни, і за кордоном виникає ілюзія цілковитого хаосу, згортання демократії, реваншу корупціонерів. Уже давно так не страждав імідж держави.
Але за потоком негативної інформації якось майже непримітно Верховна Рада вчасно ухвалила бюджет на наступний рік. Ризикну припустити, що навколишні збурення відволікли увагу найактивніших опозиціонерів, тому ніхто цього разу не згадував про «бюджетний геноцид», «пограбування народних мас», «бюджет під олігархів». Дискусія щодо основного кошторису пройшла майже професійно. Можемо ще раз привітати прем’єра
Гройсмана з успіхом у парламенті — осіння сесія стала для нього особливо продуктивною. Та й для країни це добра ознака, бо не мітинги та протистояння між антикорупційними органами годуватимуть країну наступного року.
Однак парламент подарував нам не лише позитивні новини. Депутати знову продовжили ще на рік мораторій стосовно ринкових відносин у земельній сфері. Ринок землі й надалі залишатиметься тіньовим і кримінальним, дешеві кредити — недоступними, а найпотенційніша аграрна сфера — недорозвиненою. У першому читанні підтримано законопроект під умовною назвою «Купуй українське...». Важливо до другого читання зробити так, щоб не постраждала система держзакупівель «Прозоро», не було відхилень від Угоди про асоціацію з ЄС, угод про зони вільної торгівлі з низкою держав та принципів СОТ.
Досі не ухвалено важливого законопроекту про основи державної політики щодо окупованих територій. Таке враження, що акт, яким Росію визнано агресором, а війну — війною, який спрощує систему протидії ворогу в гібридній війні, став жертвою політичних інтриг. Бо все, що можна було узгодити, вже узгоджено. З єдиною непогодженою позицією мав би визначатися зал. Плекаємо надію, що цього непленарного тижня політики таки дійдуть згоди. Добре, що розвіялися хмари хоча б щодо іншого закону — Венеційська комісія визнала законність і допустимість усіх норм нового закону про освіту. Це, поряд із тріумфальним ухваленням бюджету, ще одна хороша новина минулого тижня.
Тепер повернемося до найбільш контраверсійних подій. Так званий «синдром Саакашвілі» — абсолютно маргінальний і деструктивний персонаж, оточений невеличкою групкою професійних протестувальників і провокаторів, завдяки вмілій медіа-технології вже не один місяць термосить цілу країну та виставляє нас посміховищем перед цілим світом. Після надзвичайно жорстких звинувачень у фінансуванні з Росії за посередництвом одіозного олігарха Курченка весь цей маразм мав уже завершитися, але десь невмілі дії правоохоронців, десь умілі провокації і далі залишають цю ганьбу без логічного кримінального завершення. Якісь негласні домовленості із західними партнерами змусять нас іще кілька місяців переживати сором за свою країну.
І найприкрішою подією минулого тижня став вихід на міжнародний рівень конфлікту навколо наших антикорупційних органів. Відзначилися обидві сторони. НАБУ, на жаль, реально вийшло за межі українського законодавства й почало діяти більше як політичний, а не правоохоронний орган, і це неможливо спростувати. Але невміла й невдала спроба контратаки у Верховній Раді стала не менш руйнівною. Показовим був етап, коли керівники ГПУ та СБУ прибули на вимогу депутатів звітувати про обставини пагубного конфлікту в Раді, а керівники НАБУ й САП полетіли на тиждень зі звітом до США. Озвучені Генпрокурором факти були достатньо переконливі, їх вартувало спокійно донести до наших західних партнерів і лише після того розпочати спокійні та виважені дії з відновлення законності в цій сфері. Але нічого не пояснивши світові, поспіхом звільняти голову антикорупційного комітету (нехай він і сто разів на це заслужив) та реєструвати справді провокаційні зміни до закону про НАБУ — це ніби жити ілюзією, що ми існуємо у вакуумі. Реакція світу прогнозовано була погана. Адже, навіть маючи залізні аргументи, слід спершу подбати, щоб їх усі почули і сприйняли. А в дискусії навколо НАБУ поки що не вдалося переконати не лише західних друзів, а й більшість своїх громадян.
Хоча світові нині буде не зовсім до України: своїм рішенням стосовно Єрусалима Дональд Трамп відкрив найбільшу скриню Пандори, чим фактично консолідував проти США весь мусульманський світ. Тому повний провал переговорів у Відні в рамках засідання ОБСЄ щодо війни на Донбасі цього разу зійшов російській дипломатії майже безкарно. Так само починають пробуксовувати Мінські переговори щодо обміну й повернення наших полонених. Це все доповнилося новою ескалацією боїв на Донбасі, де знову загинули наші бійці.
Неприємний був цей тиждень і у відносинах із Польщею. Україна напередодні візиту президента Анджея Дуди пішла на значні поступки польській стороні, але нинішня влада у Варшаві шукає способів самовираження виключно за рахунок гідності українців. Безглузді заяви нового польського прем’єра — яскраве цього свідчення. На щастя, місце Польщі, яка явно більше не може виконувати роль головного адвоката України в Європі, невідкладно зайняла Литва. Як з’ясувалося, в сучасному світі розміри важать не найбільше. Ця невелика європейська країна завдяки щирості її лідерів та глибокому розумінню наших складних процесів набагато краще за більших і сильніших може сприяти нашій державі. Що й підтвердилося під час візиту Президента України до Вільнюса.
Тарас ЧОРНОВІЛ,
політолог і незалежний експерт.
