Ситуація з правами людини у Криму дедалі частіше стає гострим питанням не лише українського, а й міжнародного порядку денного. Учора, коли в Києві вчергове обговорювали проблеми окупованого півострова під час конференції «Крим. Анексія і безправ’я чи початок кінця імперії?», російські силовики знову проводили обшуки й затримання кримських татар. Цього разу під арешт потрапив син відомого активіста Ібраїма Османова Рустем.

Перший заступник міністра інформаційної політики України Еміне Джапарова, коментуючи події на півострові, визнала, що часом навіть у тих, хто при владі, під тиском таких «акцій» опускаються руки. Однак це аж ніяк не означає, що боротьба за деокупацію буде послаблена. Учорашній захід зібрав провідних експертів у галузях міжнародного права, глобалістики, ЗМІ, щоб у дискусії продовжити вироблення дієвої концепції повернення Криму. Професор Інституту міжнародних відносин КНУ імені Тараса Шевченка Григорій Перепелиця нагадав, що є три шляхи деокупації: воєнний, політично-дипломатичний та економічний. На думку вченого, реалізація всіх трьох нині вкрай обмежена. Воєнний неможливий через значну мілітаризацію півострова після анексії, що триває й нині. На політико-дипломатичному шляху теж є перепони — ключові країни Заходу мають свої інтереси, й відновлення територіальної цілісності України до них навряд чи належить. А щодо економіки, то Росія вже сьогодні робить усе можливе, щоб переорієнтувати півострів. Зокрема, реалізується низка інфра-структурних проектів, серед яких найважливіші — енергоміст та міст через Керченську протоку.


Проте, за словами президента Центру глобалістики «Стратегія ХХІ» Михайла Гончара, ці плани навряд чи стануть успішними. Енергоміст, який працює вже майже два роки, систематично дає збої: міста й села Криму дуже часто залишаються без електрики, а підприємства мають офіційні плани віялових відключень. Що ж до мосту, то, як розповів М. Гончар, Україна кілька разів розробляла проекти такого сполучення, однак геологія дна Керченської протоки настільки складна, що всі три було визнано ненадійними. «Звичайно, технології йдуть уперед, але цей міст проектувався в авральному режимі й навряд чи прослужить довго», — прогнозує М. Гончар.


Тож яка має бути стратегія деокупації Криму? Тут учені розійшлися в думках. Г. Перепелиця вважає, що вікно можливостей відкриється лише з розпадом Росії. Експерт Інституту суспільно-економічних досліджень Микола Капітоненко переконаний, що не варто чекати такої примарної й далекої перспективи, вже сьогодні слід готуватися до протистояння з Росією, яке може тривати роками й десятиліттями.


Водночас не можна не нагадати, що весь цей час на півострові люди продовжуватимуть жити в сірій зоні прав людини. Нині жодна міжнародна правозахисна організація не має можливості відправити туди місію. Стосовно корінного народу — кримських татар — продовжуються репресії. Сьогодні на допити викликають вже тих, хто регулярно відвідував так звані судові процеси над кримськотатарськими активістами й підтримував співвітчизників. Так укорінюється політика залякування. Крім того, не секрет, що Москва всіляко стимулює переселення у Крим осіб з материкової Росії. Кількість переселених складно назвати, бо їхнього обліку не ведуть, проте відомо, що навіть начальниками ЖЕКів намагаються ставити «приїжджих». А кримчан у Москві вважають «ненадійним» населенням. Тож як змінити цю ситуацію, поки що не готовий дати відповідь жоден експерт.