Ще років вісім-десять тому слово «диверсифікація» не належало до активного лексикону керівників індустріальних регіонів. Сприятлива ситуація на світовому ринку металу давала змогу заводам жити за рахунок продажу за кордон напівфабрикатів, а місцевим громадам — отримувати соціальні блага від містоутворюючих підприємств. Про доцільність розкладання яєць до різних кошиків заговорили під час кризи 2008—2009 років, яка сильно вдарила по металургах. Чорні метали та вироби з них залишаються головною статтею експорту Донецької області та України загалом. Але цей факт не так радує, як тривожить і місцевих керівників, і економістів.

Стабільність падіння

«Криза світової економіки виявила катастрофічну слабкість більшості підприємств гірничо-металургійного комплексу України: вони опинилися на межі виживання, — зазначає доктор технічних наук, професор Донецького національного технічного університету Олексій Смирнов. — У період сприятливої кон’юнктури український бізнес перебував в ейфорії стосовно можливостей галузі і переоцінив її конкурентні позиції. Поза тим найскладніші проблеми — насамперед необхідність глибокої модернізації основних переділів — залишалися невирішеними. Звичайно, позитивні зрушення в цьому напрямку намітилися, але порівняно з досягненнями металургів інших країн вони є цілком недостатніми».

Слабкий попит та надлишкова пропозиція — ось головні тенденції, які панують у галузі. На ситуацію впливали передусім зовнішні чинники. Адже близько 70 відсотків продукції металургійних підприємств іде на зовнішні ринки. 

За інформацією холдингу Метінвест, ціни на сляби та квадратну заготовку — головні види експорту українського металу — за підсумками дев’яти місяців минулого року знизилися відповідно на 13 та 11 відсотків порівняно з попереднім роком, що призвело до зниження виручки.

— Кажучи про кон’юнктуру ринків українських виробників металопродукції, насамперед необхідно відзначити тенденції і світової економічної динаміки загалом, і світового ринку металопродукції зокрема. Як свідчить статистика Світового банку, в основних показниках, які характеризують світову економічну динаміку, з 2010 року відзначаються позитивні тенденції. При цьому все ще зберігаються значні структурні ризики в світовій глобальній фінансовій системі, низькими темпами іде відновлення економічного зростання в розвинених країнах, глобальне політичне середовище характеризується високим ступенем невизначеності. Невирішеність системних причин глобальної економічної кризи породжує настороженість інвесторів, що позначається на активності, — каже завідувачка кафедри міжнародного бізнесу і прикладної економіки Донецького національного університету, доктор економічних наук, професор Тетяна Орєхова.

У 2013 році загальносвітовий попит на сталь зріс на 3,1 відсотка — передусім за рахунок Китаю, де попит збільшився на 6 відсотків, тоді як в іншій частині світу — лише на 0,7 відсотка, продовжує професор. Очікуваного стрімкого зростання не продемонстрували навіть країни з економікою, яка бурхливо розвивається, — Індія та Бразилія.

— Зазначені світові тенденції мають безпосередній стосунок до українських виробників, — вважає експерт. — Адже 44 відсотки чавуну, який виробляється в країні, 36 відсотків напівфабрикатів із вуглецевої сталі, понад 30 відсотків гарячекатаного плаского прокату йде на експорт до країн Європи. До країн Азії експортується понад 27 відсотків чавуну, понад 40 відсотків напівфабрикатів із вуглецевої сталі, понад 40 відсотків гарячекатаного плаского прокату. Крім того, гостро позначилися на виробниках труб обмеження в торгівлі з Російською Федерацією: понад 37 відсотків експорту цих виробів спрямовується на ринок нашого східного партнера.

Комплексна модернізація — мрія, на яку бракує грошей

Протягом минулого року підприємства вели нерівну боротьбу і за ринки збуту, і за зниження собівартості. На перший погляд, резерви є: фахівці стверджують, що енергетичні та сировинні витрати на українських комбінатах перевищують світові показники в кілька разів, а продуктивність праці — у кілька разів нижча. Наприклад, за даними Української асоціації сталеплавильників, трудовитрати на отримання однієї тонни сталі в Україні досягають 52,8 людино-години, у Росії — 38,1 людино-години, а в Німеччині — 16,8 людино-години.

Вихід — у докорінній модернізації виробництва, наслідком якої є заощадження енерго- та матеріальних ресурсів. Проблема полягає в тому, що комплексної реконструкції не здійснило до кінця жодне українське металургійне підприємство. 

Деякі з них зупинилися на півдорозі — через брак фінансів і падіння попиту на метал. Показовим прикладом минулого року є «Донецьксталь»-металургійний завод» — підприємство, яке 2012-го закрило застаріле мартенівське виробництво та розпочало спорудження сучасного електросталеплавильного комплексу. Передбачалося, що комплекс стане до ладу ще наприкінці позаминулого року. Та брак власних коштів і неможливість отримати кредит змусили «пригальмувати». Не вдалося вирішити проблему і торік, а наприкінці року містом прокотилися невдоволені чутки про скорочення персоналу.

«У теперішніх умовах основна активність компанії зосереджена на її профільних напрямках, проводиться планова реструктуризація, реорганізація й оптимізація підприємств. У зв’язку з тим, що в галузі і на світових ринках зберігаються несприятливі тенденції, компанія змушена максимально мобілізувати й оптимізувати свої ресурси — і виробничі, і людські», — так коментують у «Донецьксталі» підсумки минулого року.

 

«Коштів для здійснення масштабного прориву не вистачає: модернізація головним чином зачіпає лише окремі переділи великих комбінатів», — констатує Олексій Смирнов. Разом із тим експерти відзначають позитивну тенденцію останніх років — відмову від застарілого мартенівського виробництва та збільшення частки конвертерної сталі. Якщо темпи збережуться, за кілька років в Україні буде остаточно закрито мартенівські цехи, які забруднюють навколишнє середовище і споживають багато природного газу.

У пріоритетах — екологія, енергоощадність та... товарний чавун
 
Модернізація металургійних підприємств у 2013 році мала яскраво виражений «екологічно-енергоощадний» напрямок. Саме торік підписано угоду на надання базового інжинірингу проекту з реконструкції очисних споруд аглофабрики комбінату імені Ілліча між холдингом Метінвест та італійським підрядником Termokіmіk Corporatіon. Загальні інвестиції до проекту становитимуть близько 220 мільйонів доларів. Це найбільша екологічна інвестиція за всю історію галузі. Холдинг також продовжив модернізацію агломераційного виробництва на «Запоріжсталі» та Єнакієвському металургійному заводі. А реконструкція доменної печі № 4 на комбінаті «Азовсталь», запланована на 2014 рік, дасть змогу зменшити використання і, відповідно, скидання морської води у п’ять разів.
Модернізація доменного виробництва на підприємствах галузі має на меті і скорочення споживання природного газу завдяки сучасним технологіям. 
І такі результати українські металурги вже демонструють. А на Алчевському металургійному комбінаті торік ввели в експлуатацію перший енергоблок газотурбінної електростанції комбінованого циклу, яка дає можливість отримувати енергію від переробки газів металургійного виробництва. Під час пуску об’єкта генеральний директор комбінату Тарас Шевченко заявив, що завдяки енергоощадним проектам споживання газу на підприємстві скоротилося у вісім разів. Щоправда, новина про запуск енергоблоку виявилася останньою на офіційному сайті компанії ІСД, до складу якої входить комбінат. Мабуть, протягом другого півріччя металургійній корпорації похвалитися було нічим.
І хоча чиновники заявляють, що темпи промислового падіння, в тому числі — у металургійній галузі, — у другому півріччі 2013-го уповільнилися, цей факт свідчить не про ознаки підйому, а лише про те, що порівнювати підсумки доводиться з низьким рівнем виробництва кінця 2012-го. 
Якщо і є щось стабільне в українській металургії, то це — постійне падіння обсягів виробництва. Докризового рівня 2007 року так і не вдалося досягти.
До того ж змінилася структура виробництва та експорту металопродукції. Минулий рік відзначився тим, що підприємства переорієнтувалися на продаж не просто заготовки, а товарного чавуну, що одразу позначилося не лише на кишенях власників компаній, а й на викидах до атмосфери. Якщо за підсумками дев’яти місяців обсяг виробництва металургійної продукції в Донецькій області знизився майже на 7 відсотків, то шкідливі викиди підприємств галузі — лише на незначні 0,2 відсотка. На цьому тлі обіцянки бізнесу дати чисте повітря мешканцям регіонів є не зовсім щирими.
Експортна залежність стає занадто ризиковою
Економісти не прогнозують зростання обсягів виробництва у вітчизняній металургійній галузі в 2014 році. «Загальна тенденція скорочення ринку, посилення конкуренції змушують наших експортерів знижувати ціни, що насамперед позначається на їхньому маржинальному прибутку. Сьогодні фактор ціни має найнесприятливіший вплив на ринок», — каже Тетяна Орєхова.
За прогнозами Всесвітньої асоціації сталі, додає експерт, у 2014 році світовий попит на сталь зросте на 3,3 відсотка. Світ очікує продовження відновлення попиту в країнах із розвиненою економікою та загалом повернення до позитивного зростання. «Паралельно зі зниженням ризиків у рамках розвиненого світу зростає невизначеність на ринках розвинених країн через невирішені структурні проблеми, політичну нестабільність і нестабільність фінансових ринків», — переконана професор.
Порятунком може бути лише розвиток внутрішнього ринку. Експортна залежність, незважаючи на глобалізацію, є занадто ризиковою: понад половина продукції важливих секторів повинна реалізовуватися на внутрішньому ринку. Такий новий погляд на промисловість нині домінує в світі, відзначив під час конференції «Нова економічна модель: інвестиції та інновації для реального сектору» директор державного підприємства «Укрпромзовнішекспертиза» Володимир Власюк. Тим паче що для металургійної продукції ринок збуту міг би бути досить широким, адже на 70 відсотках об’єктів рівень зношеності металофонду — стовідсотковий.
Якщо 2013 рік минув у дебатах щодо плюсів і мінусів підписання угоди України з Євросоюзом, то чи варто очікувати преференцій для металургів тепер, коли стосунки з Російською Федерацією начебто потеплішали? Експерти кажуть, що умов для отримання українськими металургами конкурентних переваг поки що немає. Здешевлення природного газу, за деякими оцінками, знизить собівартість тонни металопродукції лише на 2 долари, тобто істотно на ціну не вплине. Зате психологічно дешевший газ завдасть удару по програмах енергозбереження.
Не варто очікувати послаблення й на східному кордоні. Сусіди добре навчилися захищати власного виробника. І той факт, що постачання українських труб обмежують квотами, сталевих канатів — численними перевірками вантажу і затримками на митниці, — свідчить, що російський ринок для українських виробників стає дедалі закритішим. 
«У ніч на якийсь вівторок раптом винаходять термін «федеральні ризики». І всі наші товари разом зупиняються на митних постах. Ми опинилися в числі тих перших 40 «щасливців», які відчули це в серпні», — змальовував деталі «торговельної війни» генеральний директор виробничого об’єднання «Стальканат-Силур» Сергій Лавриненко під час наради в Донецьку в листопаді минулого року.
Виробники досить обережно висловлюються і про перспективи євроінтеграції, і про переваги Митного союзу. І дають зрозуміти: головною проблемою металургії є не лише залежність від зовнішніх чинників, а й відсутність продуманої державної політики стосовно ключової галузі. 
Експерти кажуть, що Україні бракує визначеного балансу виробництва і споживання основних видів металургійної продукції та державних програм, які би стимулювали внутрішній ринок.
 
Цифри і факти
 
За даними Головного управління статистики в Донецькій області, спад виробництва в металургійному комплексі в 2013 році становив 6,3 відсотка порівняно з 2012 роком.
За 2013 рік вироблено:
— чавуну — 12,9 мільйона тонн (+4,6 відсотка),
— сталі — 13,3 мільйона тонн (-4,4 відсотка),
— готового прокату — 7,5 мільйона тонн (-6,4 відсотка),
— труб — 407,4 тисячі тонн (-23 відсотки).
 
Факт
 
Середня заробітна плата на підприємствах металургійної галузі області у грудні 2013 року становила 4618 гривень.
 
Пряма мова
 
Директор державного підприємства «Укрпромзовнішекспертиза» Володимир Власюк (на знімку):
— Якщо процес модернізації внутрішніх активів, виробничих фондів буде запущений за участі наших підприємств, це дасть змогу вирішити одразу кілька ключових завдань одночасно. Перше — зростання внутрішнього виробництва, друге — структурні зміни в економіці й зниження ризиків залежності від експорту. Програми внутрішнього переозброєння і внутрішньої модернізації здатні забезпечити на десяток років портфелем замовлення наші підприємства.
 
Комбінат «Азовсталь».
Фото автора (з архіву «Голосу України»).
 
Фото автора.