Уже до кінця грудня Міноборони планує розпочати системно вирішувати проблему зберігання боєприпасів. Про це повідомив міністр оборони України Степан Полторак.
Він зазначив, що йдеться про будівництво підземних залізобетонних сховищ, які гарантують надійне збереження кількасот тисяч тонн боєприпасів. Зокрема й у випадку відкритої збройної агресії та завдання авіаударів по таких базах.
«Загалом, за нашими підрахунками, на це потрібно витратити приблизно 10 мільярдів гривень. Це неможливо зробити за один рік. Тому ми розробили цільову програму і обрали об’єкти для першочергового облаштування», — зазначив міністр.
Про ситуацію з військовими складами, де зберігаються боєприпаси, про складнощі, пов’язані з обладнанням баз і арсеналів, в інтерв’ю інформаційному агентству «Оборонно-промисловий кур’єр» розповів генерал-майор Юрій Толочний, заступник командувача Сухопутних військ ЗСУ (з 2009-го по 2017 рік.).
— Як можна виправити ситуацію, яка склалася з боєприпасами? Зокрема, із гарантуванням безпеки їх зберігання.
— В 2005 році було прийнято програму живучості баз, складів і арсеналів. Перше питання — на кожному складі має зберігатися той обсяг боєприпасів, на який він розрахований. Ми повинні чітко знати, скільки й чого нам необхідно: військовий, оперативний, стратегічний запас. Перед війною всі склади боєприпасів були перевантажені. У процесі скорочення бойових частин, перетворення дивізій на бригади тощо їхній боєзапас переміщався на склади. Відтоді війна й передвоєнна активна, хоч і досить безглузда, утилізація боєприпасів трохи поліпшили ситуацію, але тільки частково.
Друге — склад використовується за цільовим призначенням. Тобто якщо склад призначений для зберігання боєприпасів підвищеної небезпеки, насамперед реактивних, то сховища мають бути щонайменше обваловані. А в ідеалі боєприпаси мають зберігати в спеціальних підземних аркових сховищах. Нині необхідно кинути всі сили на ліквідацію відкритих майданчиків зберігання. Саме вони найбільш вразливі для диверсій і створюють підвищену небезпеку у разі недбалості або катастроф природного та техногенного характеру. В 2008 році пожежа на 61-му арсеналі в Лозовій почалася саме тому, що відкрите полум’я (неподалік спалювали листя) вітром перекинуло на ящики з мінами, у яких були пучки пороху і які зберігалися відкрито. Саме вони й загорілися. На щастя, на цьому арсеналі не було реактивних боєприпасів... Ті ж причини й катастрофи в Балаклії. Тому необхідно привести зберігання боєприпасів у відповідність із чинними нормами.
Тепер, коли значну частину боєприпасів утилізовано або витрачено під час війни, потрібно скласти план перерозподілу. Якісь арсенали спорожніли, інші залишаються перевантаженими. Слід установити об’єктову сигналізацію в сховищах, облаштувати їхній периметр і організувати його надійну охорону. Після початку війни, через некомплект бойових частин, солдатів-надстроковиків із рот і взводів охорони баз і арсеналів скеровували на доукомплектування, а охорону об’єктів найчастіше здійснює ВОХР. Що таке ВОХР? Пенсіонери з карабінами СКС у бронежилетах радянського зразка. Собаки, необхідні для охорони, у Сухопутних військах були тільки на одному складі. Наскільки надійна така охорона? Бази й арсенали мають охороняти спеціальні підрозділи, підготовлені і екіпіровані всім необхідним.
Також у складі найближчих частин і підрозділів мають бути бронегрупи швидкого реагування, які завдяки налагодженому зв’язку можуть оперативно прибути до арсеналу в разі нападу й забезпечити оборону за заздалегідь відпрацьованим планом.
Треба налагодити взаємодію з СБУ й поліцією. Усі працівники баз і арсеналів мають проходити перевірку цими структурами.
— Чи відбувається процес цих змін і якщо так — то наскільки швидко?
— Процес відбувається, але хвилеподібно. Після чергової катастрофи кошти оперативно виділяють, але потім їх обсяг скорочують, і фінансування знижується до мінімуму. Потім усе повторюється знову. Якщо подивитися фінансування по роках, то легко помітити залежність від НП на різних базах. Сьогодні кошти частково виділяють на сигналізацію — приблизно 10—15% від потреби. Щодо реконструкції, то фінансів вистачає, по суті, лише на заміну перекриттів. Величезна проблема з тарою — адже ящики з часом псуються. На будівництво нових об’єктів гроші фактично не виділяли.
