У селі Покалів Овруцького району Житомирщини вшанували пам'ять земляків, життя яких обірвалося через масові репресії 1937--1938 років. Ветеран праці, колишній сільський голова Костянтин Бондарчук, в якого тодішні лиходії забрали батька-хлібороба, зібрав дані про всіх репресованих під час тієї людинозгубної кампанії. Розсекречені тепер архіви засвідчили: тоді в Покалівській сільраді (це сім сіл) було "знешкоджено" 112 "ворогів народу". Найбільше в селах Дівошин -- 30, Гаєвичі -- 27, Покалів -- 20. Син К. Бондарчука успішний підприємець Анатолій Бондарчук організував виготовлення і встановлення у центрі Покалева пам'ятника безневинно страченим землякам, на чорногранітних дошках якого викарбувано імена всіх жертв терору. На урочисте відкриття пам'ятника прибули керівники району, вихідці з Покалева, які живуть і працюють в інших населених пунктах області.
На знімку:
Голова
Овруцької територіальної громади
Іван Коруд (праворуч)
вручає почесну грамоту
Костянтину Бондарчуку.
У виступі перед людьми голова Овруцької об'єднаної територіальної громади Іван Коруд нагадав про важливість зберігати пам'ять про замордованих і страчених. Він подякував Костянтину Бондарчуку і його сину Анатолію за велику роботу з ушанування земляків і вручив обом почесні грамоти ОТГ.
Костянтин Бондарчук поінформував, що за роки Другої світової війни на фронтах загинуло менше земляків (110), ніж у 1937--1938 роках. Зокрема, тоді були страчені сумлінний робітник хлібозаводу, мешканець села Скребеличі Нестор Кот, який відзначився відвагою у Першу світову і удостоївся трьох Георгіївських хрестів; завідувач колгоспної ферми, батько семи дітей Іван Бабич; два діяльні брати Коровицькі -- Петро і Григорій; вчителька Марія Ракович; сторож колгоспного льонопункту Андрій Гоцалюк, який для п'яти дітей був і за матір, бо дружина померла в 1935 році. Батько Костянтина Бондарчука до репресії на своїй восьмидесятинній земельній ділянці господарював так старанно, що навесні в нього позичали збіжжя ті сусіди, які мали більші наділи.
У ті лихі часи багато людей загинуло від зловтіхи односельців-стукачів, які, аби вислужитися перед більшовицькою владою, подавали доноси в репресивні органи і на сусідів, і навіть на родичів. Костянтин Бондарчук розповів, що наклеп на батька сімох дітей Олексія Бабича подав у райвідділ НКВС його сусід Опанас Бабич. За те, що той багатодітний селянин отримував від держави допомогу на свою велику сім'ю та не позичив йому грошей. А багатодітного Андрія Гоцалюка "здав" карателям після суперечки троюрідний брат його дружини Никон Старовойт, який працював заступником голови Покалівського колгоспу. Сім'я Артема Бондарчука зазнала аж двох трагедій. У період суцільної колективізації сільського господарства і ліквідації куркульства як класу її працьовитого главу, селянина-середняка активізатори приписали в куркулі і зимової пори 1931 року вигнали з дружиною й двома дітками з хати. При цьому "зачищенці" не пожаліли п'ятимісячне немовлятко, яке було в колисці, нахабно викинули його з колискою надвір. Дитина скоро померла. Ще й п'ятирічний синочок Артема Бондарчука застудився і невдовзі пішов на той світ. Цей селянин зазнав великих поневірянь та зумів вийти зі скрути. Але в лихому тридцять сьомому прислужники більшовицької влади приписали його до "ворогів народу" і відправили на страту.
Священнослужитель місцевої церкви Віталій відправив панахиду по безневинно убієнних і освятив пам'ятник, а почесні гості, мешканці села, учні місцевої середньої школи поклали до його підніжжя живі квіти.
Іван ГОЦАЛЮК.
Фото Миколи ЗАВАДСЬКОГО.
Житомирська область.
