Ми на порозі тривалого святкового циклу: від дня святого Миколая і аж до Йорданського Водосвяття українці стараються присвятити кожну вільну хвилину своїм родинам. Політики теж не виняток. Тому маємо пережити останній пленарний тиждень, після чого майже місяць не будемо згадувати про закони, постанови, політичні альянси та інтриги. Новий сезон уже пройде під впливом майбутніх президентських і парламентських виборів.
Цього тижня очікування суспільства від Ради та й від політиків загалом не надто високі, бо основні рішення, особливо бюджет, було ухвалено завчасно. Закон про основи державної політики стосовно окупованих територій потрапив у пастку політичних інтриг, решта питань мають менший суспільний резонанс, тож і голоси за них зібрати буде непросто. Можемо плекати надію, що цього тижня відбудеться розгляд низки кадрових питань, як анонсував Голова Верховної Ради. Це був би справді хороший підсумок парламентського року. Але поки що для більшості кадрових призначень ще немає навіть низького рівня готовності.
Інші події дуже чітко поляризувалися на негативну й позитивну складові. Ближче до кінця року дедалі менше стає півтонів. Головне досягнення зі знаком «плюс» — початок діяльності нового Верховного Суду України, всі члени якого пройшли сито доброчесності. На це майже не прореагувала преса, а зміна епохальна: почало руйнуватися замкнуте порочне коло суддівської корупції. Бо який сенс нести гроші в першу інстанцію, потім корумпувати апеляцію, коли в касаційному процесі кримінальні схеми не працюватимуть? Щоб кожен громадянин міг зримо відчути, що це вже нова судова система й нова країна, реформа має дійти до апеляційних і місцевих судів. Процес тривалий, але старт відбувся.
Натомість чимало негативу минулого тижня теж відбулося в судах. Шоу захисників Януковича в Оболонському суді фактично перетворилося на судилище проти Майдану та й цілої України. Не можемо мати претензій до адвокатів, вони повинні використовувати всі шпарини в законодавстві на користь свого клієнта. Питання є до законодавців, які не хочуть бачити, що чинний Кримінальний процесуальний кодекс допускає таке знущання над судовим процесом і цілою державою. Проекти змін існують, немає політичної волі зробити процес швидким, покарання — неминучим, а суддю перетворити із статиста на активного учасника судового розгляду.
Певним одкровенням тижня стали політичні заяви видатного співака С. Вакарчука. Людина, яку виносили на друге-третє місця президентського рейтингу, якось невпевнено спростувала власні політичні амбіції, натомість озвучила абсолютно банальну програму дій. Він сказав усе правильно, як для простого громадянина, стосовно Вакарчука взагалі не може бути жодних застережень. Питання виникають до нас. Ми готові віддати країну в руки кожному, хто назве себе аполітичним кандидатом, скаже низку банальних фраз, чого він хоче від влади, й не запропонує жодної відповіді на запитання: «Як?». Підозрюю, що не там ми шукаємо інтригу наступних виборчих кампаній... В надрах одного популярного телеканала вже відкрили «політичний інкубатор» для вирощування аполітичних президентів та партій без ідеологічного обличчя...
Але головним мінусом попереднього тижня залишається загальнонаціональна ганьба під назвою «акції протесту імені Саакашвілі». Уже маємо розгул свавілля в центрі столиці, спроби захоплення приміщень, дуже дивні в правовому сенсі рішення декого із суддів, аплодисменти з боку російського агітпропу та представників колишнього режиму. Ці акції абсолютно не підтримали кияни, на них звозять люмпенізований елемент із депресивних районів, де сама згадка навіть не про владу, а про «ситий, зажраний» Київ, викликає ненависть. Такою публікою керувати вже неможливо. Це засвідчують історики, апелюючи до подій 100-річної давнини, й могли наочно побачити організатори акцій. Але й далі нарощують градус протистояння. Думаю, що в усьому цьому нагромадженні зла й нігілізму є лише один позитив. Для всього цивілізованого світу Саакашвілі має перестати бути «батьком грузинських реформ», а перетворитися на бездумного ватажка зграї розбійників. І так само має поглибитися несприйняття його в українському суспільстві. Щоб у разі наступних арештів або екстрадицій уже нікому не прийшло в голову робити з нього героя-мученика, як це спробували коїти деякі наші маститі політики на початку минулого тижня.
Але позитивних новин таки було більше. До повернутого державі захопленого Курченком Одеського НПЗ додався Укртелеком. Важливим спікером минулого тижня залишався Прем’єр-міністр. Він відзвітував про перерахунок військових пенсій та вихід на фінальну стадію добудови й оснащення Охматдиту. З оголошених орієнтирів на наступний період варто виділити плани стійкого зростання ВВП (поки що на 3 відсотки) та запевнення, що за 3—5 років матимемо якісні дороги по всій країні.
Приємно, що гучні скандали, які весь час супроводжували роботу НАБУ, раптом почали стихати. Можливо, тут зіграв роль і міжнародний чинник. Наші партнери почули, крім Ситника й Холодницького, іншу сторону. Є припущення, що розмова послів країн G-7 з керівниками антикорупційних органів пройшла за принципом: «Ми підтримуємо НАБУ й САП, але не схвалюємо незаконних дій, особливо, коли вони суперечать законодавству ЄС і рішенням ЄСПЛ». Також в ЄС домовилися продовжити санкції проти Росії, жодної інтриги цього разу вже не було. Так само спокійно, без шумових ефектів американські законодавці передбачили 350 мільйонів доларів для підтримки української обороноздатності, а президент Трамп підписав закон.
Відбулась низка потрібних країні візитів: Голови Верховної Ради Андрія Парубія до Латвії, Першого заступника глави парламенту Ірини Геращенко до США, Секретаря РНБО Олександра Турчинова до штаб-квартири НАТО. Але найважливішим міжнародним підсумком стали успішні переговори Президента зі своїм польським колегою. Схоже, що абсолютно непотрібне протистояння на заході починає згасати. Дуже швидким і зримим наслідком цього стали деякі нові заяви польського міністра закордонних справ у Канаді вже не проти, а за Україну та про потребу надати нам оборонне озброєння.
Тарас ЧОРНОВІЛ, політолог і незалежний експерт.
