У рамках проекту «Луганщина в нас одна» відбулася третя зустріч представниць двох територій — окупованої і підконтрольної українській владі. Учасниці круглого стола обговорили проект закону України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України над тимчасово окупованими територіями в Донецькій та Луганській областях», а також перспективи введення миротворчого контингенту ООН на території ОРДЛО.

Контрольний перехід «Станиця Луганська» з повним правом можна назвати «дорогою життя». З підконтрольної території Луганщини на окуповану населення везе не тільки продукти та медикаменти, а й будівельні матеріали, незважаючи на погоду і на те, що перехід зруйнованою частиною моста через Сіверський Донець вельми ускладнений.

Мета проекту «М’яка сила»: жінки контролюють владу», реалізованого правозахисним центром «Жінки Донбасу», — участь представниць двох сторін, які безпосередньо або опосередковано залучені у військовий конфлікт на Донбасі, в урегулюванні цього конфлікту. Як це можна зробити? Автори проекту вважають, що продуктом такої діяльності повинен стати аналіз виконання розпорядження № 8-р Кабінету Міністрів і напрацювання своїх пропозицій. Із цього і почали.
Проаналізувавши це розпорядження, учасники проекту побачили, що із 35 його підпунктів повністю або частково виконані тільки 13. Показово, що в розряді виконаних опинилися і пропозиції, вироблені учасницями проекту на попередніх зустрічах. Зокрема, забезпечено рівний доступ до освіти (освітні центри «Донбас-Україна» при вишах) і до дистанційного навчання учнів непідконтрольної території, надається психологічна, юридична та медична допомога жителям лівого берега Дінця, а також доступ до українських ЗМІ тощо. Але багато проблемних питань залишаються невирішеними. Зокрема, широке обговорення жінок викликала проблема єдиного на Луганщині КПВВ «Станиця Луганська».
За даними Міністерства з питань тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб України, для обслуговування людей, які перетинають лінію розмежування, сьогодні на КПВВ створено 16 робочих місць. Це більше, ніж було в попередні роки, але черги при цьому на контрольному пункті не зменшуються. Щоб виправити ситуацію, Агентство ООН у справах біженців на початку року надало прикордонслужбі додатково два нові модулі, збільшивши тим самим робочі місця до 22. Однак людям все одно доводиться вистоювати по 4—8 годин, щоб потрапити в непідконтрольний Луганськ. Причому, як зазначають учасниці діалогу, на пункті пропуску в самопроголошеній «ЛНР» таких великих черг немає. У чому причина?
Безумовно, на КПВВ за останній час багато чого зроблено для комфорту людей. Але жінки назвали проблему, про яку сьогодні ніхто не говорить, — пункт пропуску «Станиця Луганська» досі не має законного статусу. Його робота переважно фінансується міжнародними організаціями, за «обігрів і чай» відповідає ДСНС, за туалети — територіальна влада, за пропуск — прикордонники, за громадський порядок — поліція. А єдиного господаря, відповідального за КПВВ у цілому, нема. Не можна виключати, що ця обставина і є однією із причин великих черг на лінії розмежування. Учасниці проекту мають намір звернути увагу влади на цю проблему для прийняття відповідних рішень.
У результаті обговорення учасники ініціативи напрацювали низку пропозицій для Міністерства з питань тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб України, а також для Держприкордонслужби. Зокрема, вони стосуються спрощення перетинання лінії розмежування особами, які змушені це робити не рідше двох разів на тиждень у рамках робочого процесу або громадської діяльності (йдеться про спецпропуски). На думку учасниць проекту, давно настав час вирішити ситуацію з державними архівами, де лежать документи державного значення. Один зі шляхів розв’язання цієї проблеми — передача Держархіву під юрисдикцію міжнародних організацій.
Крім того, луганські жінки вирішили звернутися до керівників держави із проханням рекомендувати учасникам Мінських перемовин обговорити можливість міжнародних організацій взяти на себе проведення ідентифікації людей, які не здатні перетинати КПВВ. Разом із міжнародними організаціями налагодити систему моніторингу забезпечення медзакладів на неконтрольованій території лікарськими препаратами та реагентами, необхідними для проведення аналізів. Проблема поширення в ОРЛО туберкульозу викликає серйозне занепокоєння.
Представниці лівого берега Дінця змушені були визнати, що населення «ЛНР» втомилося чекати на повернення в Україну. І цю правду треба прийняти. Певні надії на це повернення дає ініціатива України ввести на територію ОРДЛО миротворчі сили. Однак, як показав моніторинг публікацій на Фейсбуці, населення поки що не підключилося до обговорення цього питання ні з нашого, ні з того боку. Зате засоби масової інформації «ЛНР» уже лякають своє населення різними страшилками. Ґрунтуючись на висловлюваннях Путіна, газети «ХХI век», «Экспресс-новости», «Казачий вестник» пишуть про те, що введення миротворців можливе тільки на лінію розмежування. Повністю закривати кордон не можна, «інакше буде різанина», через політичні погляди люди стануть знищувати один одного.
У цьому зв’язку учасниці проекту вирішили провести на Фейсбуці опитування, визначивши ставлення користувачів двох територій до введення миротворчого контингенту ООН для врегулювання конфлікту на Донбасі. Для опитування вже створено Гугл-форму, і приблизно п’ятдесят учасників уже одержали розсилання з питаннями.
Координатор української сторони проекту «Жіночі ініціативи за мир на Донбасі» Олена Захарова вперше взяла участь у круглому столі луганського проекту й назвала його безпрецедентним. «В Україні проводиться багато схожих діалогів, однак такий формат, як на Луганщині, я бачу вперше, — зазначила вона. — Особливість проекту — те, що його учасниці знали одна одну задовго до військового конфлікту на Донбасі, так сталося, що сьогодні вони опинилися на різних територіях. Однак це не вплинуло на взаємини. В учасників проекту абсолютно відкриті контакти, і це дає можливість обговорювати ті проблеми, які турбують найбільше. Коли є така довіра між людьми, то вони можуть більш глибоко обговорювати питання, не боятися казати правду. Наприклад, про те, що буде, коли в Луганськ повернеться Україна, чи вирішать долю Донбасу миротворці тощо. Коли люди бояться, ними можна маніпулювати, а коли зустрічаються в таких форматах і мають один до одного довіру, почуваються безпечно, вони можуть багато чого зробити».

Павло ВОРОНЦОВ.
Фото надано автором.

Луганська область.