В освітньому просторі «Spalah» у Харкові відбувся IV Всеукраїнський форум «Захоплені життям. Історії успіху ветеранів АТО». Мета організатора заходу, ГО «Центр зайнятості вільних людей», — допомогти учасникам АТО працевлаштуватися й показати, що соціалізуватися, відчути себе щасливим після пережитого на війні під силу кожному.

Дивлячись на життєрадісних, активних і впевнених у собі спікерів, важко повірити, що такими вони були не завжди. Новому етапу в житті після повернення з фронту передував непростий період соціальної адаптації й роботи з подолання фізичних і психологічних труднощів. Про те, як не замкнутися, реалізуватися самому й допомогти своїм побратимам, розповідають ветерани АТО.

Перша допомога

У багатьох країнах Європи спілкування із психологом — досить поширена практика, яка за своєю важливістю не поступається обов’язковому щорічному медогляду. Проте більшість українців розцінюють психологічні консультації як щось несерйозне, або ще гірше — ганебне. Не кажучи вже про військову психологію, напрям, про який у нашій країні, що перебуває в стані військового конфлікту, знає мало хто.
Експерти ж пояснюють: пройти курс соціальної адаптації успішно, не вдаючись до допомоги фахівця, буде набагато складніше — не тільки для бійця, а й для його близьких.
«Ні для кого не таємниця, що процес соціалізації проходить важко, багато бійців починають вдаватися в крайності. Перші 2 місяці й мені було непросто, — зізнається Микола Сапелкин, керівник юридичного відділу ГО «Союз ветеранів АТО», — але потім дружина взялась за мене і повела до психолога — відмовлятися не став. Зі мною провели роботу, і все як рукою зняло». Нині Микола активно займається громадською і політичною діяльністю, працює радником голови Харківської РДА. У 2016 році парубка було обрано у Роганську селищну раду, де на сьогодні він  єдиний депутат, який воював в АТО.
Олег Обернихин, психолог, керівник Центру розвитку для ветеранів АТО, до війни на Донбасі вже брав участь у воєнних діях — пройшов Афганістан, отже, процес реабілітації для ветерана — явище не нове. Однак Олег наполягає на тому, що досвід — ще не гарантія того, що адаптаційний період проходитиме безболісно: «Мені навіть довелося згадати про ті знання, які мені давали, готуючи на психолога. Перше, що потрібно зробити, — домовитися із близькими про нові правила поведінки. Наприклад, ми із дружиною домовилися: за жодних умов не підкрадатися».
Війна тією чи іншою мірою накладає відбиток на кожного, хто побував на фронті, — можуть спрацьовувати механізми ненавмисної агресії, які людина не завжди здатна контролювати. Прийняття цього факту може допомогти оточенню бійця вибудувати правильну лінію поведінки й перешкоджати його можливій ретравматизації.

Професійна реалізація

Подолання психологічних труднощів — тільки перший етап адаптації. Для того щоб почати жити повноцінним життям і захопитися ним по-справжньому, колишнім атовцям рано чи пізно необхідно самореалізуватися. Багато хто змушений змінювати рід діяльності через отримані травми або відновлювати перервані за час служби ділові контакти, а когось робота знаходить сама.
Після повернення додому у Владислава Кураленка, який працював до війни у відділі продажів, довго не виходило влаштуватися на роботу. Щоб не сидіти без справи, він долучився до хобі дружини, не припускаючи, що захоплення вишивкою може перерости в бізнес. Нині Владислав і Яна — власники невеликої сімейної майстерні «Вишивка для доброї справи» у Дніпрі, мають стабільний прибуток, а частину грошей жертвують на лікування хворих дітей.
«Що б не сталося, ніколи не можна здаватися й опускати руки! Буває важко, але, маючи підтримку, у цьому світі все можна подолати й побороти, — запевняє Яна. — Допомагайте іншим — я знаю, як це страшно, коли тебе «футболять».
Андрій Сарвира, власник «PizzaVeterano» у Дніпрі, розповідає, що на момент повернення з АТО мав досить поверхове уявлення про тонкощі ведення бізнесу, не знав, із чого почати й до кого звернутися по допомогу. Мотивацією до самонавчання послужив вибір: піти працювати на будівництво, почати повільно спиватися або все-таки відкрити власну справу.
«Мало хто вірив у те, що в мене щось вийде — одиниці! — згадує А. Сарвира. — Допомагали теж одиниці. Проте мені вдалося запустити свій проект і забезпечити робочими місцями й гідною оплатою таких же, як і я. Один із напрямів, яким займається «PizzaVeterano», — реабілітація хлопців і дівчат, які повертаються з війни. У нас вони знаходять не тільки роботу — у них з’являється мета. Атовцю комфортно працювати на атовця: у нас повне взаєморозуміння».
Військовий психолог модератор форуму Андрій Козинчук підтверджує, що в піцерії панує особлива тепла атмосфера: «Там свої люди, тому неможливо просто так сидіти і ні з ким не обійматися. Щоб перейнятися цим станом, ви можете прийти сюди й замовити тільки склянку води». І жартома додає: «Але все-таки, коли будете в Дніпрі або Києві, спробуйте піцу чотири сири — вона така неймовірно смачна, що ходять чутки, начебто в ній кокаїн».

Nota bene

Протягом вечора для гостей форуму працював імпровізований консультаційний центр, де кожен охочий міг ознайомитися з інформацією про вакансії, одержати кваліфіковану психологічну і юридичну допомогу.
«Кожен працівник повинен пам’ятати про два головні моменти, — акцентує Олексій Цимбал, представник IT-компанії MobiDev. — Перший — результату можна досягти тільки у випадку наполегливої праці. І другий, менш очевидний, факт — будь-яка людина, чи то учасник АТО, переселенець чи людина з особливими потребами, чоловік чи жінка, блондин чи брюнетка, і наявність будь-якої іншої характеристики не скасовує конкуренції».
Учасник форуму Олег Качкалда, власник майстерні з заточення інструментів, додає: «Нині існує безліч можливостей для того, щоб стати підприємцем. Головне — захотіти! Сидячи в АТО, я міркував, що буде зі мною після повернення. І прийшов до думки: хоч би що на мене чекало, зі мною не станеться нічого страшнішого, ніж пережив там».

Олена НЕСТЕРЕНКО.
Фото Анастасії КОВАЛЬЧУК.