Снайпери — це окрема каста, хтось навіть каже — окрема група крові.
У роті спеців окремої бригади морської піхоти більшість особового складу є, як і в решті військових частин, класичними окопними снайперами. Вони виконують свої завдання, як правило, перебуваючи у бойових порядках піхоти та озброєні радянською снайперською класикою — гвинтівками системи Драгунова. Та є особливі снайперські підрозділи. У них і зброя інша, і оптика відрізняється, та й підходи до підготовки зовсім інші.

Снайперські гвинтівки, з яких зазвичай «працюють» ці хлопці, коштують півмільйона гривень за одиницю. Та й патрон до такої «ляльки» досить недешевий — 230 гривень. Тому на практичних стрільбах снайпери не витрачають багато боєприпасів — 4—5 патронів, не більше. Натомість стрільбам передують тривалі теоретичні заняття, на яких бійці готуються до практики.
У групі склалася своя традиція: після перших двох вдало виконаних завдань снайпер отримує з рук командира особистий бойовий ніж із логотипом підрозділу.
Російськомовний український націоналіст із позивним «Міг» (як літак, каже хлопець) — львів’янин. Разом із своїм другом та земляком він прийшов на схід ще 2014-го, в складі одного із добровольчих батальйонів. У морській піхоті «Міг» служить з кінця 2015-го. Спочатку — майже рік у розвідці, потім снайпером. Із дозволу командира групи, якого бійці глибоко поважають й мало не обожнюють, «Міг» розповів про новинки, які віднедавна перебувають на озброєнні підрозділу.
— Тепловізійний прицільний комплекс Archer — це, по суті, комп’ютер, — каже «Міг». — Із ним зручно працювати і вдень, і вночі. Його використання дуже полегшує роботу снайпера, адже з Archer можна швидко й просто вирахувати всі необхідні поправки. Взагалі, він виконує багато функцій за людину.
Утім, переконаний «Міг», усе ж головне — не техніка.
— Головне — прокладка між спусковим гачком і цією технікою, тобто — людина. У 2014-му люди творили дива з простим прицілом ПСО на старих СВД! Це, варто сказати, прекрасний приціл вчорашнього, а скоріше — навіть уже позавчорашнього дня. Хоча, слід визнати: радянське озброєння робилося на віки.
Прицільний комплекс Archer виготовлений з американських комплектуючих, утім, зібраний українським виробником. Перший екземпляр випробовувався цією групою снайперів, після чого, враховуючи їхні зауваження й побажання, виробник вніс програмні й конструкційні зміни, і Archer знову приїхав до снайперів на випробування. Тепер на озброєнні групи таких прицільних комплексів декілька — достатньо багато для снайперського підрозділу, щоб він міг на високому рівні виконувати завдання, впевнений «Міг».
— Це — одна з найбільш серйозних оптик для снайперських гвинтівок, — продовжує він знайомити з прицілом. — Дає гарне зображення у якості HD, дуже допомагає у роботі. Ворога можна побачити на відстані двох кілометрів, причому — не просто бачити ціль, а розрізнити цивільного від військового, озброєного від не комбатанта, розгледіти ВОПи та укріпрайони противника.
Також у підрозділі є світова снайперська класика останнього покоління — американський приціл «Leupold». Є насадка «Пульсар», із якою добре працювати на далеких відстанях, а також інші суто снайперські прилади й устаткування. Взагалі, каже «Міг», за світовими стандартами на підготовку й екіпірування одного професійного снайпера потрібно витратити від 200 до 250 тисяч американських доларів. На кожного снайпера цієї без перебільшення унікальної групи волонтери витратили вже 270 тисяч умовних одиниць. Вони — добре підготовлені фахівці з прекрасною зброєю та відмінними результатами роботи, про яку, напевно, стане більш детально відомо вже після війни...

Олексій ТРИГУБ.
Фото надане автором.