Учора Конституційний Суд України оприлюднив прийняте рішення у справі щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 1241 ЦК України, за якою «малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов’язкова частка)».
КСУ вважає, що право спадкодавця розпоряджатися власністю шляхом вчинення заповіту, хоча воно і є одним із основоположних принципів спадкового права, при цьому не є абсолютним. Принцип свободи розпорядження власністю шляхом вчинення заповіту обмежується встановленою для окремої категорії осіб гарантією — у будь-якому випадку отримувати обов’язкову частку майна у спадщині незалежно від змісту заповіту. Перелік осіб визначено у ч. 1 ст. 1241 ЦКУ та є вичерпним.
КСУ, розкриваючи зміст поняття «повнолітні непрацездатні діти», ґрунтується на положеннях ч. 3 ст. 75 Сімейного кодексу, який відносить до категорії «непрацездатні» інвалідів І, ІІ та ІІІ групи. Відповідно до пенсійного законодавства та законів України, які регулюють соціальне страхування, до непрацездатних належать, зокрема, особи, які визнані інвалідами в установленому законом порядку.
Виходячи з вищенаведеного, КСУ дійшов висновку, що право на обов’язкову частку у спадщині мають, зокрема, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, визнані інвалідами в установленому законом порядку, незалежно від групи інвалідності.
Антон ГАЛЬ, юрист.
