Національний військово-медичний клінічний центр «Головний військовий клінічний госпіталь» — найстарша державна медична установа України. Він є історичним і юридичним правонаступником Київського військового госпіталю, який було створено відповідно до Указу Сенату Медичної канцелярії ще 10 червня 1755 року(!) за клопотанням Київського губернатора і який спочатку був розрахований на 50 ліжок.
В операційній.
Кримська війна 1853—1856 років сприяла реальній потребі у створенні військової медицини і її складової частини — військової отоларингології. Великий вплив на розвиток військової отоларингології зробили роботи знаменитого військового хірурга Миколи Пирогова. Відділення хвороб вуха, горла, носа було створено в Київському військовому госпіталі 1899 року. У 1996-му ЛОР-відділення перетворено на клініку отолариногології.
Відкрите в 1899 році ЛОР-відділення госпіталю було першим на території України. Нині рівень допомоги в цій клініці — кращий серед медичних установ Збройних Сил, інших військових формувань. Клініка перша в Україні почала виконувати оперативні втручання під мікроскопічним та ендоскопічним контролем, що дає змогу не тільки зменшити травму органа, а й значно поліпшити процес відновлення. Про роботу клініки отоларингології Національного військово-медичного клінічного центру «Головний військовий клінічний госпіталь» ми розмовляли з її начальником Іваном Кузьмуком (на знімку).
— Не секрет, що ваша родина — знаменита військова династія. Чому ви вирішили стати лікарем?
— Професію я обрав, звісно, на сімейній раді. Бачив себе більше військовим, як мій дід Іван Кузьмук і батько генерал армії Олександр Кузьмук. Звичайно, я виріс у цій атмосфері й іншої дороги не уявляв. Тепер абсолютно не шкодую, що став медиком.
Медицина дає широкий кругозір, пізнання життя, може, навіть міняється світогляд.
У 1999 році я брав участь у миротворчій місії в Боснії і Герцеговині в 240-му окремому спеціальному батальйоні на посаді старшого ординатора хірургічного відділення. Тоді я не міг собі уявити, що мені доведеться лікувати бійців—учасників війни в моїй країні.
— Які зміни сталися у вашій роботі з 2014 року?
— Раніше ми переважно займалися плановою хірургією. Тобто проводили ті операції, які можна відкласти. Безумовно, був відсоток й ургентних втручань, але він був значно нижчий, ніж тепер.
Серед мобілізованого цивільного населення ми діагностували й пролікували велику кількість пацієнтів з онкологічними захворюваннями. На жаль, удома багато хто на ці серйозні хвороби не звертав уваги. Ідеться про рак гортані, вушної раковини, носоглотки.
І головне — з початку війни лікарі нашої клініки пролікували понад 1,5 тисячі учасників бойових дій. Переважно доводилося працювати з акубаротравмами, вогнепальними пораненнями гортані, носа, вуха.
Ми робили пластичні операції після поранень, зокрема ринопластику (пластику зовнішнього носа), отопластику (пластику вушних раковин), реконструктивно-відбудовні операції пазух носа, гортані. А також тимпанопластику.
— Як я розумію, акубаротравма — це те, що в народі називається контузією?
— Сьогодні такого поняття, як контузія, немає. Це термін часів Другої світової війни. Правильно казати — акутравма, тобто акустична травма, або ж акубаро-
травма. При другому терміні є пошкодження барабанної перетинки в різних видах. У зв’язку з цим розрізняють три ступені акубаротравми, які залежать від сили вибуху.
Серед наших бійців-пацієнтів 70—75 відсотків отримали акубаротравму. Як правило, вони скаржаться на дзвін і закладеність у вухах. Іде ушкодження барабанної перетинки й клітин слухових нервів, волоскових клітин. Залежно від ступеня травми може настати глухуватість, головний біль, нудота. Ну а зовсім правильно називати це потрібно акубаротравма з контузійним синдромом зі струсом головного мозку. Сьогодні на війні цей діагноз превалює серед усіх бойових травм.
Ми це лікуємо. Що раніше, то краще. Слухові нерви дуже складно піддаються відновленню, і не завжди лікування буває успішним. Багато військовослужбовців, що пройшли війну, залишилися глухими. І єдиний вихід — це слухові апарати. Сучасна зброя настільки потужна, і травми від неї теж, що ми не завжди можемо стовідсотково відновити слух.
Більшість операцій проводимо за сучасними технологіями: це ендоскопічна риносинусохірургія. На середньому вусі виконуються операції під вушним надсучасним німецьким мікро-
скопом Сенсера Карл Цейс та ендоскопом Карл Штольц.
Це найсучасніше устаткування, закуплено за бюджетні гроші Міноборони. На базі нашої клініки двічі на рік проводяться курси для лікарів-отоларингологів із навчання техніки ендоскопічних операцій. Приїжджають лікарі з усієї України, а також з Азербайджану, Грузії, Молдови. Усі вони отримують сертифікат після проходження цих курсів.
Колектив клініки.
ДО РЕЧІ
У нас у клініці 13 лікарів, понад 30 медсестер і співробітників молодшого медперсоналу. Це гідні люди й кращі лікарі. Заступник начальника клініки полковник Андрій Самойленко, учасник АТО. Він перевівся до нас із Криму. Був начальником ЛОР-відділення в Севастопольському госпіталі. Старший ординатор Володимир Головко, лікар із тридцятирічним стажем. Лікар Володимир Олейников, підполковник, учасник АТО, учасник бойових дій. Ординатор, капітан Ольга Шербул працює після закінчення Військово-медичної академії. Колишній начальник клініки Валерій Шербул, заслужений лікар України. Є й цивільні фахівці: Антоніна Антонець і Лейла Омерова.
До нашого колективу також входять медики, які виконують поліклінічну роботу. У двох кабінетах поліклініки госпіталю трудяться Борис Костирко, Вікторія Андреєва, Алла Кузьминська і Тетяна Мелимука. Лікарі поліклініки не тільки консультують хворих, а й беруть участь в операціях у стаціонарі клініки, а також виїжджають у військові частини й військові навчальні заклади у складі комісії для проведення огляду військовослужбовців.
Фото Олександра КЛИМЕНКА.
