Цей театр, відомий у країнах Європейського Союзу, люблять і цінують у Києві. А ще більше — його незмінного керівника народного артиста України О. Кужельного.
Історія вистави «Прекрасний звір у серці» за поезією Миколи Вінграновського почалася з театру «Сузір’я» 11 листопада 2013 року, за 10 днів до Революції Гідності. Полум’яні вірші поета, помножені на глибоко емоційну гру Євгена Нищука і віртуозну режисуру Олексія Кужельного, у ті перші спокійні осінні дні звучали справжнім набатом. Згодом, 27 листопада 2013-го, за три дні до фатального побиття студентів, що зробило Революцію Гідності неминучою, у газеті «День» вийшла стаття Олексія
Кужельного «У культурі немає провінції». Цей матеріал став закликом до всіх учасників спротиву: «Мистецтво сучасної України вочевидь долає довготривале дороге нам хуторянство. Щоправда, воно вправно міняє свої форми, і сьогодні «моя хата скраю» застилає око і зав’язує у вузол язики на явища, які, здається, своєю демонстративною нахабністю сягають значущості моральних випробувань». Погодьтесь, для керівника муніципального театру, функціонування і колектив якого так чи інакше залежать від влади, у той час узурпації влади такі публічні висловлювання, тим більш у друкованому ЗМІ, вимагали певної мужності.
Вистава «Прекрасний звір у серці» з аншлагом ішла на сцені театру «Сузір’я» протягом усіх революційних місяців — і за афішею, і поза нею. Збирала повні зали, адже глядачам був потрібен мистецький камертон, аби звірити з ним свої політичні переконання. «Голос Майдану», як називали тоді Євгена Нищука, виходив на театральну сцену, аби одягнути на себе чутливу шкіру нескореного радянською владою українського поета, а після вистави повертався на Майдан, насичений словом та емоціями, якими вже зі всеукраїнської сцени ділився з побратимами.
І ось 7 лютого 2014 року Олексій Кужельний у газеті «День» опублікував статтю «Інтелектуальний штурм Майдану». Там він висловив переконання, яке Євген Нищук, надихнувшись, доніс до усього загалу на Майдані: «Певен, що такий штурм нагально потрібен, і маю надію, що ніякий інший штурм насправді Майданові не загрожує! Не тому, що в нього є вправні і численні захисники або в його противників достатньо відповідальності за країну та власні вчинки, а найголовніше тому, що з просторів вулиць він переходить на територію душі, гідності, честі жити в цей час і призначеності реалізуватися в цій країні. Так викорінюється століттями прищеплюване хуторянство, так гартується особистий персональний майдан». Такі слова театрального керівника і режисера достойні мужньої та принципової людини, яка служить Україні.
«Прекрасний звір у серці» до цього часу незмінно збирає численних глядачів у муніципальному театрі на Ярославовому валу, тримаючи високу патріотичну ноту і допомагаючи гартувати отой особистий персональний Майдан, без якого неможлива остаточна і безповоротна перемога гідності над хуторянством.
З огляду на сутність високих помислів О. Кужельного є логічним прислухатись до переконливих аргументів на адресу глави держави видатних українських діячів культури, які підтримали представлення до нагородження Шевченківською премією вистави «Прекрасний звір у серці».
Проте існує юридична казуїстика указу Президента України від 19 лютого 2013 року № 138/2003: особу, яку відзначено державною нагородою, може бути представлено до наступного нагородження не раніше ніж через три роки після попереднього нагородження, за винятком представлення до нагородження за виявлену особисту мужність і героїзм.
Але чи можливо не враховувати сьогодні талант тих, хто виявив мужність і гідність у ті історичні часи Майдану?
Анатолій СЕЛІВАНОВ,
доктор юридичних наук, професор,
дійсний член (академік) Національної академії правових наук України,
заслужений юрист України.
