Командир блокпоста Копитов підняв з лежанки бійця Мухіна, котрий тільки-но зібрався здрімнути.
— Слухай, — довірливо запитав він, — як ти думаєш, чого в нас не вистачає?
Мухін кинув погляд на огидні до неможливості стіни бліндажа, викладені з мішків із піском, і прикриті зверху картоном.
— Ну взагалі-то ялинку хоч якусь треба поставити, — припустив він. Все-таки Новий рік настає.
— От розумник ти, Мухін, хоч і видаєшся йолопом, — схвалив Копитов. — Ось тобі завдання: дістати ялинку.
— Та де ж я її візьму, — здивовано зиркнув Муха на командира.
Справді, ліворуч і праворуч від блокпоста простиралися поля, що рясно поросли бур’яном.
— А там далі є лісорозсадник, де ростуть ялинки, — підказав Копитов.
— Але ж там сидять «укропи», — резонно заперечив Мухін.
— Але ж ти у нас кращий розвідник, невже по-тихому не поцупиш одну невелику ялинку? Вчити тебе треба?
Мухін на такі справи був цілком здатний, хоча й розумів, що це небезпечно.
— Я тобі за це на тиждень відпустку дам, — пообіцяв командир.
Поміркувавши хвилину-дві, Мухін вирішив, що справа варта заходу. Зрештою, не біля кожної ялинки стоїть вартовий.
Увечері Мухін вирушив на завдання. Усе йшло добре, але біля кордону лісорозсадника його зупинили двоє українських автоматників. Мухін здався без опору. Йому дали пару добрих стусанів і привели до хати, де вже стояла така само ялинка, яку він намагався поцупити. Його зв’язали й кинули в кут хати. Мухін спостерігав, як бійці різали ковбасу, відкривали м’ясні консерви й кришили ароматні помідори. Він судомно ковтав слину, шкодуючи, що перед походом по ялинку навіть не перекусив.
Нарешті стіл було накрито, прийшов командир і запропонував підняти тост за рік, що минає. Потім кивнув на кут, де нудився Мухін, і запитав:
— А це хто такий?
— Із сепарів, — пояснили йому. — Ялинку намагався сперти, ось таку.
— Та що ж ви такого гостя в куті тримаєте, — дорікнув командир. — Давайте його до столу, все-таки свято... Ти звідки, хлопець?
— З Єнакієвого, — буркнув Мухін.
— Ну от, своя людина. Щоправда, не туди потрапила, але це можна виправити, правильно? — запитав командир.
— Та я взагалі потрапив в ополчення через непорозуміння, — запевнив Мухін.
— Давай, приєднуйся, — запросив командир. — Кличуть тебе як?
— Микола, — буркнув Мухін...
— Ну от і чудово! Будеш у нас Миколою Чудотворцем або Санта-Клаусом.
Ким хочеш?..
Мухін не змусив себе довго вмовляти.
У такий от спосіб з’явився в одному із загонів АТО новий боєць.
Степан КОЛИШКІН.
Мал. Миколи КАПУСТИ.
