Блакитним оком Карпат величають озеро Синевир — одне з семи природних чудес України. З висоти пташиного польоту або з навколишніх вершин ти бачиш, як у цих синьо-блакитних водах, наче у величезному дзеркалі, відбиваються стрункі стани смерек.
Тут справді перехоплює подих, усвідомлюєш, який огром Карпат оточує тебе. Тут розмірено дихає сама Її Величність Природа. І тобі дано все це як насолода... Якщо ти прийшов сюди раз, то якісь невидимі сили вабитимуть тебе знову і знову. Це такі чарівні місця, яких, мабуть, більш ніде в Україні не знайдеш.
А що ялини, тобто смереки, ростуть навколо Синевиру найкрасивіші, то чиста правда. Розгадка в тім, на мою думку, що у цих місцях величавих синьогір щомиті перетинаються значні потоки вітрів. Теплі доносяться сюди аж із Середземномор’я, а суворі й студені — з Балтики. Одні пестять, ніжно розчісують коси, а інші, як та мачуха, — викручують верхів’я дерев. Тож смереки ці зростають у постійній напрузі. Їхнє коріння глибоке й загартоване, як м’язисті ноги доброго скорохода. Тому верховіття тягнуться вище й вище — і впираються у самісіньке небо.
— Синевирські ялини здавна славилися також високою якістю деревини, — стає до розмови директор Національно-природного парку «Синевир» Микола Дербак. — Завдяки цьому у ХІХ столітті отут була споруджена гребля, нині відома як Музей лісу і сплаву, та почався сплав деревини. Сьогодні ялини — один з потужних рекреаційних ресурсів Синевирського парку. Саме тут майже ідеальні форми цих дерев, які милують око. Вони й справді — найкращі. Особливої краси ялини набувають саме о цій порі, коли притрушені снігом. Невипадково вони є символом Новорічно-різдвяних свят, та краще ялинами милуватися у дикій, первозданній природі. Усіх запрошуємо на Синевир, щоб переконатися: наші ялини особливі!
Ці ліси під час Другої світової війни вирубували угорські фашисти, коли тут зводили оборонну лінію Арпада. А перед цим протягом майже двох сотень літ їх сплавляли бокораші-плотогони. Побудована у позаминулому столітті австрійським інженером гребля на тутешній Чорній Ріці мала вирішити серйозну проблему — транспортування деревини з важкодоступних гірських урочищ. Ліс заготовляли у великих кількостях, формували бокори (плоти) і так сплавляли з Чорної Ріки в бистру Тереблю, а далі аж у повноводну Тису. Найактивніший промисловий сплав на Тереблі розпочався, коли в селі Буштино збудували лісопилку, куди й сплавляли (90 км) бокори, а також на територію нинішньої Угорщини — аж за 200—300 км. З приходом на Закарпаття радянської влади сплав тривав, але постійно вдосконалювався, доки 1954 року не спорудили Теребле-Ріцьку гідроелектростанцію.
Гребля перекрила сплав. Іще живі на Верховині поодинокі діди-бокораші — ці мужні представники сміливої професії, яка відійшла в минуле...
Тут побутує безліч легенд. Тут і нині вам розкажуть цікаві історії, яких не почуєте ніде. Тут щоднини народжується казка. Це серце Карпат — краса гір і мужність та гостинність тутешніх людей.
Отже, хто побував у Синевирі, той пристане на цю думку. Хто не був — той буде! Як не на Новий рік або Різдво, то навесні або ж улітку. Карпати, як і їхні смереки, красиві будь-якої пори року.
Василь НИТКА.
Фото Юрія БАБІЧИНА.
Синевир Закарпатської області.
ФАКТ
Ялинові ліси у межах НПП «Синевир» становлять понад 13 тисяч гектарів, а ялиново-ялицеві — до півтори тисячі. Максимальний вік стиглих ялин — 250—300 років, середня висота — 40—45 метрів, середній діаметр ялини — 40—48 см, ялиці — 52—56 см.
