Щорічне весняне підняття річок для мене — як прикрашена іграшками та гірляндами ялинка в святкову ніч. Приємно дивитися, як стоять, відбиваючись у воді, дерева і верболози, як маленькі струмки перетворюються на ріки, як пливуть по них білі крижини. Тож хай не здасться блюзнірством, але в новому 2018 році чекаю повені.
Такий пейзаж можна побачити під час повені поблизу села Люб’язь Любешівського району. Тепер саме село захищене від високої води Прип’яті дамбою (фото зроблено в березні 2010 року).
На Волині три роки поспіль повеней не було. Обміліли річки і озера, в криницях стало менше води, пересохли деякі джерела, з яких пили воду ще наші прадіди. Більше того, навіть могутній Свитязь восени 2016-го, після сухого і спекотного літа, на кільканадцять метрів відступив від берегів.
Цьогорічна осінь і грудень дарують надію на повінь. За останні чотири місяці випало 280 міліметрів опадів, що значно більше за норму і показники трьох попередніх років. Наповнилися водою меліоративні канали, вийшла з берегів у верхів’ях Прип’ять, не вміщається в природне ложе Стохід, ось-ось виплеснеться зі звичного русла Турія. Працюють насосні станції, відкачуючи з польдерів зайву вологу. Водопілля прогнозує і начальник обласного управління водних ресурсів Ростислав Кравчук, а він добре володіє ситуацією.
Але повінь для нашого краю — це ще й загроза затоплень і підтоплень населених пунктів, сільгоспугідь, лісів. Досвід минулих років показав, що там, де готуються до приходу великої води, шкода від повеней мінімальна. Прикро, але дехто з господарів замість того, аби почистити меліоративний канал біля свого обійстя чи поля, скидає туди увесь непотріб, забуваючи, що збитків від цього зазнає насамперед він та його сусіди. Волиняни добре пам’ятають потужну і затяжну повінь 1999 року, високу воду 2013-го. Колись від стихії потерпали райцентр Любешів, село Люб’язь. Тепер вони, як і десятки інших населених пунктів, — під надійним захистом дамб і насосних станцій, які відкачують зайву воду.
У древньому Єгипті і Месопотамії розливи Нілу, Тигру і Євфрату означали, що рік буде врожайний, оскільки повінь приносила на поля безліч родючого мулу.
Про затяжний характер повеней на Волинському Поліссі ще в 1880-х роках писав організатор меліорації цього краю генерал Жилінський. Він відзначив дивну особливість регіону: трохи нижче білоруського міста Пінськ у Прип’ять із півдня впадають потужні річки Стир, Горинь, Ствига, а з півночі — Ясельда, Бобрик, Цна, Лань, Случ, утворюючи своєрідну вирву. Води річок підпирають одна одну, утруднюючи стік. Тож повені тут можуть тривати півроку і більше. Так колись виникли і відомі Пінські болота, які мали продовження і на Волині та Рівненщині.
Але повенева вода сильна і може прокладати собі інші шляхи, якщо трапляються перешкоди. Звідки і безліч русел у річок Стохід (назва її не випадкова), Прип’ять, Стир, такого ж походження і стариці Західного Бугу...
Важко повірити, але колись Луцьк був острівним містом: із південного боку його омивало кілька русел річки Стир, а з півночі — протока Глушець, яка, як свідчать історичні джерела, ще в ХІІІ столітті була основним руслом. І лише в 1920-х роках, коли Стир одамбували, зникла протока Глушець, а разом з цим Луцьк втратив статус острівного міста. Але й нині у часи великих повеней його історична частина, оточена з трьох боків водами Стиру, нагадує півострів.
Повені ще й очищають береги, забирають з них все зайве, промивають русло. Тому не біймося їх, але будьмо напоготові. І не вина Прип’яті чи Стиру, що вони підтоплюють оселі, а картати себе повинні ті, хто знехтував порадами і звів будинки в зоні можливих підтоплень. Наприклад, у селі Рованці, що майже в Луцьку, навпроти обласної державної адміністрації. Збудували тут обійстя в заплаві Стиру заможні люди, які, маючи гроші, звикли жити красиво і не зважати на застороги екологів та водогосподарників. Тож час від часу їм може і «пощастити» ловити рибу у власних покоях. Таке саме може трапитися і в райцентрі Ратне, що на березі одразу двох річок: Прип’яті і Вижівки. Але хай нарікають на себе і свою самовпевненість. Наші мудрі предки так не чинили.
А поки що святкуймо Новий рік. Піднімаючи келих, згадаю і традиційні водопілля на волинських річках, які поять нашу землю і очищають її від всілякого бруду. Вони — провісники весни і щедрих майбутніх врожаїв.
Максим СОЛОНЕНКО.
Фото автора.
Волинська область.
