...або Як чотирилапий реагує на тих, хто під мухою
Івана Васильовича Клеманя у селищі Млинів на Рівненщині знають старі і малі. Люди старшого віку пам’ятають його вахту в Державній службі охорони, а згодом — у райвідділі внутрішніх справ, звідки він, власне, і вийшов на пенсію. Молодь звернула увагу на колишнього правоохоронця, бо за будь-якої погоди він з’являється у селищі зі своїм вірним чотирилапим другом Канканом. Причому регулярні багаторічні прогулянки стали своєрідним ритуалом і для пса, і для його господаря. Але не всі знають, якими видатними здібностями уславився Канкан...
Історія захоплення млинівчанина собаківництвом сягає тих часів, коли працював у Державній службі охорони на посаді міліціонера-кінолога — там у нього був пес-охоронець Джек. Жодних подвигів із ним Іван Васильович не звершив, але все-таки потрапив в історію вітчизняного собаківництва: у 90-х роках минулого століття на республіканській виставці виборов друге місце зі своїм домашнім другом Кальмаром.
Десять років тому Іван Клемань придбав цуценя німецької вівчарки породи дратхаар і назвав його Канкан. Особливість вівчарок цієї породи — агресивні до звірів і дружелюбні до дітей. Маючи чималий досвід кінолога, млинівчанин чимало часу вчив собаку всіляких премудростей. Але так сталося, що найголовнішою особливістю Канкана нагородив не господар, а дружина одного з друзів-мисливців.
Якось під час застілля жінка заради розваги дала Канкану спробувати коньяку. Зрозуміло, що панянка не збиткувалася над твариною, бо лише хотіла підвищити її імунітет. Однак собака, лизнувши міцну рідину, на все життя запам’ятав її смак. Бо відтоді почав кидатися на людей, які перехилили чарку чи більше. Спочатку Іван Васильович не розумів, що коїться з Канканом, і лише після тривалих спостережень дійшов висновку: його чотирилапий друг виявляє агресію лише до тих, хто остограмився. Для того щоб мати остаточні «наукові» висновки, Іван Васильович провів безліч експериментів. Скажімо, попереджував людей про особливість поведінки Канкана і запрошував їх вийти на шпацер. Після чарки-другої у ролі «підсадної качки» вони почувалися начебто розкуто, та коли пес кидався із диким гарчанням, то й хміль миттєво вивітрювався. Бувало, Іван Васильович сам пригощав учасників експерименту — і жодного разу собака не дав збою.
Але одна справа, коли господар контролює ситуацію, інша — коли Канкан сам вполює любителя хильнути. У декого з них не тільки тремтіли піджилки, а й буквально зникав потяг до спиртного, бо не ризикували потрапити на такі наркологічні тести ще раз. Канкан завжди в наморднику, тож шкоди піддослідним особам не завдавав, хіба що за пристрасть до чарки дехто відбувався спалахом тимчасового страху, який одразу пригашував господар незвичного пса. Взагалі Канкан так «полікував» більш як півсотні жителів райцентру та навколишніх сіл, які потрапили йому на очі у хмільному стані. Звичайно, ніхто не проводив спеціальних досліджень на тему, чи після шокової собачої терапії люди обирали тверезий спосіб життя, проте любителі горілки, вина, рому і сивухи та будь-якого іншого бімберу остерігалися зустрічі з псом-драгером.
Цікаво, що до Івана Васильовича Канкан, так би мовити, претензій не має, навіть якщо він остограмиться. Мабуть, лише статусом господаря можна пояснити таку собачу «пільгу».
Віталій ТАРАСЮК.
Млинів Рівненської області.
