Гарна, але чомусь неприваблива

Серед сіл і містечок Кіровоградщини, котрі мають (за визначенням мудрих економістів) «обмежену інвестиційну привабливість», Онуфріївка однак стоїть осторонь. Надто особлива в неї історія, надто цікаве географічне розташування, щоб бути малопримітною (навіть для потенційного інвестора) сіренькою крапочкою на мапі.

Голова селищної ради Леонід Пивовар.

«Біла їдальня».

Сонячна альтернатива.

Історія чекає на... оплату

...Якщо акцентувати увагу на історії, то одразу пригадується дендропарк — колишня садиба Михайла Толстого, розбудована й упорядкована на землях, що раніше належали поміщику і цивільному губернатору Волині Михайлу Камбурлею, а до того служили зимівником, на місці якого козак Онуфрієнко заснував село. Цей парк площею 60 гектарів (за часів Толстого мав територію 150 га) — символ усього того нещастя, що відбувається в Україні з історичними пам’ятками і рекреаційними зонами, котрі не дають прямого прибутку і не можуть бути буквально цієї миті використані як джерело надходжень у конкретну кишеню чи бодай у конкретний громадський бюджет. Утім, саме громада селища є сьогодні останнім зацікавленим у збереженні парку суб’єктом. Вкотре у цьому переконуємося, спілкуючись із головою селищної ради Леонідом Пивоваром.
— Ще в 2016-му обласна рада прийняла рішення про передачу парку на утримання громади, — розповідає Леонід Федорович. — Процедура зміни власника передбачає виділення коштів на реставрацію паркових споруд, алей тощо. Ішлося про вісім мільйонів гривень. Та коштів нам не дають, а самотужки ми його до ладу не доведемо. А вісім мільйонів — це два річні бюджети райцентру...
Мабуть, найжалюгідніший вигляд серед старих будівель дендропарку має «Біла їдальня» — остання, що збереглася від комплексу споруд маєтку Толстих. Крім сторожки, мурів, огорожі. Пам’ятається, як попередні керівники з області, районної адміністрації висловлювали готовність врятувати їдальню, перетворивши її чи то на готель, чи то на музей, чи то на місце урочистих зборів громади. А потім поасфальтувати доріжки, полагодити гідроспоруди... І справа навіть не в спадщині Толстих, і не в нашій складній історії, де колонізатори та меценати — це часто-густо одні й ті само люди. Ідеться про те, що ці садиби та парки могли б служити окрасою сьогодення, як служить вільним європейським народам архітектура часів Римської імперії.
Одне слово, шкода, що навіть у часи, коли парк занепадає, деякі ініціативи з обласного центру (до того ж від організації, котра мала б охороняти пам’ятки) більше нагадують комерційний проект, ніж безкорисне бажання врятувати красу та історію. 
Заступник селищного голови Володимир Гамера розповідає, що громаді сьогодні навіть важко визначити межі паркової території, бо згадана організація намагалася взяти в оренду тутешню водойму — для рибного промислу звісно ж. Тобто парк руйнується, а тим часом через суди у Кропивницькому, Дніпрі, Києві триває встановлення «географічної істини» — скільки точно руйнується: 54 гектари чи 60. Парадокс та й годі.

Плюс сім

Чим може потішити Онуфріївка, хоч і символічно, так це демографічною статистичною звітністю. За словами селищного голови, цього року в райцентрі очікується приріст — кількість населення зросте на сім осіб. За рахунок внутрішньої міграції, звичайно, та все ж... Із того ж арсеналу позитивних новин — поступове відродження кінного заводу, де, за словами керуючого Олега Родіонова, нині працюють п’ятдесят місцевих мешканців. Уже не стоїть питання про закриття підприємства, сьогодні тут утримується понад сто голів коней, серед них 50 конематок (і це свідчить про те, що 175-й завод ДП «Конярство України» має завтрашній день), чимало породистих скакунів. А значить, від підприємства матиме надходження і бюджет селищної громади, котре орендує півтори тисячі гектарів онуфріївської землі. Наступного року очікується податок на рівні двох мільйонів гривень.

Вибір невеликий...

Якщо говорити про нові робочі місця, без створення яких кожна розмова про економічні перспективи території — порожня балаканина, то тут можна обійтися кількома словами: більшість працездатного населення Онуфріївки їздить на роботу до Кременчука. Заробити вдома люди можуть на комунальному підприємстві (де за рахунок лінії з виготовлення тротуарної плитки планується створити ще з десяток робочих місць), у молочному цеху (який збирає та реалізує молоко на місці, в районі). Ще є міні-пекарня, що забезпечує хлібом лікарню, геріатричний пансіонат... Є плани на створення нового переробного підприємства, де фермер Олександр Верба планує переробляти крупи, насіння соняшника. Реалізація цього проекту паралельно допомогла б поліпшити благоустрій селища, де колишній дитячий садок, власником якого є бізнесмен із Кропивницького, стоїть без діла й скоро почне сипатися. Це приміщення потрібне Вербі для корисного бізнесу, але чи вдасться йому домовитися — запитання складне. Ще кілька вакансій для працевлаштування своїх жителів Онуфріївка могла б отримати, якби здійснилося бажання однієї київської фірми збудувати на околиці селища станцію на сонячних батареях.

Олег ШВЕРНЕНКО.
Фото Олександра БУРКУНА.

 

ДО РЕЧІ

Центр самого містечка давно освітлюється від акумуляторів, що живляться енергією сонця. Симпатична алея з ліхтарями й лавочками перед головними адмінустановами й торговельним центром могла б прикрасити не лише Онуфріївку, а й значно більший та «інвестиційно привабливіший» населений пункт.