Нобельське Євангеліє, писане 1520 року в селі Нобель (нині Зарічненського району на Рівненщині), збережене в єдиному екземплярі, і воно старше на 41 рік від Пересопницького, яке визнане українською Першокнигою. Перебуває Євангеліє у Вільнюсі в бібліотеці Академії наук Литви.
На знімках:
реставроване Нобельське Євангеліє, яке зберігається у Вільнюсі в бібліотеці Академії наук Литви;
о. Павло (Дубінець) у бібліотеці книгосховища ретельно вивчає письмо 500-річної книги.
І саме в цій Вільнюській бібліотеці побувала делегація з українського Полісся, щоб наяву побачити та відчути дух давньої земляцької святині. У її складі — настоятель Морочненської Свято-Параскевської церкви, уродженець Нобеля о. Павло (Дубінець) та виходець із Зарічненського району краєзнавець Сергій Чекун.
Враження поліських краєзнавців від раритету
— Представила нам Євангеліє завідувачка відділу давньої рукописної книги Еріка Кулішене, майже наша землячка, бо її мама родом із України, — ділиться враженнями від поїздки о. Павло. — Саме вона відповідає за збереження Нобельського Євангелія і саме вона три роки тому надала нам початкову інформацію про цю книгу, яку ми в себе на Поліссі почали шукати. У Литві Нобельське Євангеліє фотографувати посторінково нам не дозволили, окрім розділу з Євангелієм від Матвія. Це для того, щоб ми могли звірити текст із факсимільним виданням пересопницького варіанта перепису Святого Письма. Загалом раритет нас дуже вразив. Розміром він двадцять на п’ятнадцять сантиметрів. Сторінки, а їх 702, писані чорними чорнилами, а заглавні слова — червоною кіновар’ю. Ще тут є дуже значима річ — відомість про час написання, зокрема, дата, коли завершена праця. Це день пам’яті Іустина Філософа 1520 року. Тобто 14 червня, як за новим стилем. Читати книжку навіть зі знанням старослов’янської мови нелегко. Бо в тексті є багато скорочень, а також суцільних рядків, які можуть сягати одного абзацу. Тож при читанні треба додатково розділяти слова і додумуватися до змісту... Запам’яталося і таке: не всі букви на сторінці однакового тону. Є особливо виразні — це коли писар первоначально наносив фарбу на листок і цієї фарби було найбільше. При огляді книги особливо вразив незвичний припис-закляття — не брати Євангелія із Миколаївської церкви містечка Нобеля Пінського повіту. Зрештою, таке закляття в середньовічному книжництві було непоодиноким. Воно використовувалося, щоб на віки «прив’язати» книгу до того місця, де вона народилася. Слід сказати і про те, що литовці гідно бережуть раритет. Для нього виготовили спеціальний футляр. Торік книгу реставрували. Водночас на ній символічно залишилися затертості від читання та сліди від свічкового воску.
Книга-мандрівниця
Окрім Павла Дубінця та Сергія Чекуна, які пройнялися долею Нобельського Євангелія, слід назвати ще одного дослідника найдавнішої пам’ятки українського Полісся — Валентину Тумаш-Ляховець із села Мутвиця Зарічненського району Рівненщини. Саме з її наполегливості почалася нова сторінка, пов’язана з книгою, народженою в Нобелі.
Три роки тому вчителька, одержима історією рідного краю, вивчала вікові витоки села Нобель, нині провінційного, а колись доволі славного. І натрапила на книжку Петра Гільтебрандта «Рукописное отделение Виленской публичной библиотеки» середини позаминулого століття. Саме в ній вичитала розповідь про рукописне Четвероєвангеліє, явлене у світ 1520 року в Нобелі, а надалі «перекочоване» на литовські терени.
Відповідно у Валентини Тумаш-Ляховець та її колег-краєзнавців, з якими дослідниця поділилася відкриттям, з’явилася закономірна цікавість: чи жива ця пам’ятка понині? Після поданого запиту в Литву з’ясувалося, що жива, а заодно має надзвичайну долю.
За однією з версій, книга змінила місцеперебування тому, що в середині ХІХ століття граф Тишкевич заснував у Вільнюсі Музей давнини, а попечитель Віленського навчального округу відрядив у Західний край пошуковців із дорученням збирати рукописні книги, що мають цінність. Вочевидь, саме за таких обставин потрапило Нобельське чотирикнижжя в поле зору литовських прихожан.
Закляття дячка-переписувача
Із приводу місця перебування книги існує цікава, навіть дивовижно-містична, історія. Її Валентина Тумаш-Ляховець знайшла в іншому давньому дослідженні, здійсненому археографом Флавіаном Добрянським. Попри те, що Добрянський аналізує стиль письма (до речі, не «дуже грамотного, без розділових знаків») від самоучки-переписувача, він робить особливий акцент на післямові до Біблії. А там ідеться про таке: «Хто цю книгу візьме від церкви Святого отця Миколи в Ноблі Пінського повіту, той буде проклятий у цей вік і в майбутній. А писав дяк, многогрішний раб Божий Севастян Аврамович».
Хтозна, чи це збіг, чи спокута за порушення завітного припису, але через десяток років після того, як із Нобеля забрали книгу, згоріла тамтешня церква. Вдруге храм у селі потерпів від снаряду під час Першої світової війни. Був підпал церкви і за радянської влади.
Відповідно серед нині сущих поліщуків побутує думка: «Якби книга залишалася на завітному місці, біда неодмінно проходила б мимо».
Із цього приводу Павло Дубінець зізнається, що у Вільнюській бібліотеці став перед Нобельським Євангелієм навколішки, помолився, доторкнувся до нього, щоб пройнятися його духом і перенести цей дух на батьківщину.
А скоро ювілей
За законами справедливості, святиня має первісне право перебувати там, де народилася. Але чи вдасться її повернути в Україну? Павло Дубінець, приміром, сподівається, що знайдуться зацікавлені «державні люди», які посприяють цій справі. Принаймні, якщо не поверненню оригіналу, то створенню репринтної копії, здійсненню перевидання, а далі — науковому вивченню пам’ятки і пошуку у ній тодішніх можливих мовних особливостей краю.
Що для цього потрібно? Найперше — домовленість на «високому» рівні про подальшу долю пам’ятки і її використання, наявність необхідних коштів, бо, скажімо, просканувати один листок письма (якщо дозволять) вартуватиме до десяти євро. Зрештою, потрібна ініціатива, зацікавленість і патріотизм.
Щодо останніх факторів, то вони в дослідників із Полісся є, а щодо перших двох, то віриться: з Божим благословенням неодмінно будуть... Тим паче що наближається віхова дата — 14 червня 2020 року переписному Нобельському Євангелію сповниться 500 років.
Євген ЦИМБАЛЮК, Олександра ЮРКОВА.
Фото Сергія ЧЕКУНА.
Рівненська область.
