Україна — одна з небагатьох країн Європи й світу, де в різних регіонах у великій кількості збереглися давні ремесла, традиції, звичаї й обрядові дійства. Це і перебірне ткацтво села Черна на Закарпатті, Андріївські вечорниці й обрядові дійства на Івана Купала на Дніпропетровщині, випікання обрядових хлібів на Вінниччині, степовий розспів Запорізького краю. У цьому самому регіоні — традиція козацьких прізвиськ і легенди про козацькі скарби, крім того, автентичні архаїчні говірки Рівненського Полісся. Є в місцевому переліку нематеріальної культурної спадщини і традиція будівництва запорізької хатньої і вуличної печі, виготовлення іграшки з гарбуза-горгопки і скринь, прикрашання весільних короваїв і навіть в’язання віників у селі Лиман на Харківщині, не кажучи вже про широко поширені українські пісні, вишивку, килимарство. Про нематеріальну культурну спадщину у системі освіти, її роль у суспільстві, зокрема як ресурсу соціально-економічного розвитку регіонів, йшлося на III Всеукраїнській науково-практичній конференції «Імплементація конвенції про охорону нематеріальної культурної спадщини: підсумки та перспективи», що відбулася у Києві за ініціативою Міністерства культури України, Українського центру культурних досліджень та за підтримки Національного заповідника «Софія Київська».

Майстер народної творчості Олександр Бабенко на тлі своїх килимів.

Народний колектив села Лука Києво-Святошинського району.

У роботі конференції взяли участь дипломати, мистецтвознавці, культурологи, народні майстри з усіх регіонів України та з Індії. Звертаючись до дослідників і носіїв нематеріальної культурної спадщини, заступник міністра культури Тамара Мазур наголосила на важливості збереження і популяризації народних скарбів і закликала представників влади й громад активніше долучатися до роботи із фіксації об’єктів нематеріальної культурної спадщини та формування місцевих, регіональних і національних переліків і міжнародних списків ЮНЕСКО.
Наразі у списку ЮНЕСКО, як зазначає кандидат культурології Зоя Босик, два елементи — Петриківський розпис і козацькі пісні Дніпропетровщини. Кандидат філологічних наук, завідувач науково-дослідного відділу інноваційних технологій та популяризації культури Українського центру культурних досліджень Валентина Телеуця додає, що в національному переліку таких об’єктів сім. Крім двох уже названих, це косівська мальована кераміка, кролевецьке переборне ткацтво, пісенна традиція села Лука Києво-Святошинського району Київської області та технологія вишивки «білим по білому» селища Решетилівка Полтавської області. На конференції цю технологію презентувала заслужений майстер народної творчості, викладачка Решетилівського художнього ліцею Надія Вакуленко.
Кандидат філологічних наук Лілія Снігирьова додає, що нині триває активна робота із внесення до Національного реєстру традицій ткацтва серпанкових тканин та виготовлення народного вбрання у селі Крупове Рівненської області, рослинного килимарства із Решетилівки, технологію якого зберігає заслужений майстер народної творчості Олександр Бабенко, і традиції орнаментального розпису бубнівської кераміки (село Бубнівка Вінницької області). Дослідники зазначають, що наступним кроком після внесення цих елементів до Національного реєстру, буде їх просування до списку ЮНЕСКО.

Світлана ЧОРНА.
Фото автора та Георгія ЛУК’ЯНЧУКА.