У жіночих перегонах переслідування ми сподівалися на успішний виступ наших біатлоністок. Цього разу на 10-кілометрівці дуже реальний шанс на одну з медалей мала Валентина Семеренко. Він з’явився в неї за два кілометри до фінішу.
Валя стартувала дванадцятою з відставанням від лідера — словачки Анастасії Кузьміної — у хвилину і дві секунди. Серйозний відрив. А тут ще й на першому вогневому рубежі сумчанка схибила й опустилася на сімнадцяте місце.
Аж раптом на наших очах з Валентиною відбулися чудесні перетворення: вона помітно мобілізувалася і після другої стрільби втрутилася в боротьбу з фаворитами. Українка вже більше не припускалася помилок і з останнього вогневого рубежу вийшла другою. Білоруску Дар’ю Домрачову вже не наздогнати: вона відірвалася на 36,6 секунди і долала дистанцію з відмінною швидкістю. А от за одну з медалей можна було реально поборотися, бо відрив від найближчої переслідувачки норвежки Тури Бергер становив понад 13 секунд. Не кажучи вже про перевагу над словенкою Теєю Грегорін і чешкою Габріелою Сукаловою. А до фінішу зовсім небагато — лише два кілометри...
На жаль, зберегти цю перевагу Валі не вдалося. Ось як бачить цю ситуацію її сестра Віта Семеренко: «По-перше, порівняно з першими перегонами траса стала помітно м’якшою і йти нею було важче. Взагалі біатлонна дистанція тут складна — з дуже великою кількістю крутих поворотів, підйомів і спусків. На спусках не встигаєш перевести подих, бо весь час перебуваєш під загрозою падіння. Щодо результату Валі, то я за нього переживала на останньому етапі гонки більше, ніж за свій. Дуже хотілося, щоб вона здобула медаль. І коли, в’їхавши на стадіон, я краєм ока побачила на табло, що Валя не серед призерів, то дуже засмутилася. Після перегонів ми перекинулися з нею кількома словами. Вона сказала, що й сама не може пояснити, чому так сталося».
— Ми сьогодні дуже переживали за наших дівчат. Зокрема, за Валю Семеренко, яка зуміла втрутитися у боротьбу за олімпійські нагороди, — сказав мені у коментарі після перегонів головний тренер української збірної біатлоністів Василь Карленко (на знімку). — Чому в підсумку вона не втрималась на другій або хоча б на третій позиції після заключної стрільби? Як на мене, їй забракло сил на фінішному етапі. Це наслідки недуги, яку вона недавно перенесла. Те саме можна сказати і про Олену Підгрушну, яка перехворіла перед самою Олімпіадою. При цьому треба врахувати, що в горах ресурс організму зменшується і відновлювати сили тим, хто переніс недугу, набагато важче. Начебто зовнішніх ознак вже й немає (скажімо, температури), але внутрішньо її наслідки ще даються взнаки. Звичайно, ми не знімаємо провини, що не вберегли спортсменів від захворювань. Але я сподіваюся, що на заключні старти в Сочі, зокрема, на естафети, з якими ми пов’язуємо великі надії, стан здоров’я у наших біатлоністів відновиться.
Приємно, що в нашій команді вже є олімпійська нагорода. Ми чекали її вісім років, з часу бронзової медалі в Турині Лілії Єфремової. Це добрий стимул для продовження нашої роботи. Поки що жінки більше радують нас успішними стартами, вони вже підійшли до того рівня підготовки, коли можна на рівних конкурувати з провідними біатлоністками світу. І Олімпіада в Сочі це підтверджує.
Чому чоловіки ще не досягли такого рівня? Тут треба враховувати різні фактори, і це тема окремої великої розмови та кваліфікованого аналізу. Єдине хотілося б сказати: щоб були належні результати, потрібно постійно працювати над розвитком нашого виду спорту. Як, звісно, і всіх інших. Ми дуже вдячні за підтримку, яку нині отримуємо: і від держави, і від Федерації біатлону — від усіх, хто не на словах, а на ділі підставляє своє плече. Але в цій підтримці і нашій роботі не має бути пауз. Потрібно використовувати всі можливі резерви і в жодному разі не зупинятися на здобутому. Ми часто нагадуємо нашим спортсменам: «Ви чемпіони сьогодні, а завтра вам треба починати все з нуля». Ці слова треба адресувати не лише спортсменам, а й усім, хто працює на український біатлон.
Михайло СОРОКА (Укрінформ/«Голос України», із Сочі).
Фото www.biathlon.com.ua.
