Найважливішою новиною минулого тижня стало оперативне розкриття жахливого злочину — убивства адвоката Ірини Ноздровської. Експерти-правники, на противагу політтехнологам, одразу констатували високу вірогідність розкриття цього злочину. Але суспільство дозволило в черговий раз втягнути себе в брудну пропагандистську схему. Нині з кожним днем дедалі переконливішою стає версія слідства: сам звинувачений визнав свою вину та детально відтворив обставини. А справа вбивства правозахисниці вмить перестала цікавити весь наш політикум — не вдалося на ній розігріти свої технологічні напрацювання. Цікаво, чи хоч цього разу ми запам’ятаємо поіменно всіх тих політичних спекулянтів та відмовимо їм надалі в довірі?
На жаль, тиждень приніс чимало трагічних, тривожних чи прикрих новин. Незважаючи на формальне перемир’я, на фронті гинули та зазнавали поранень наші бійці. Але ще кривавіший фронт відкрився всередині країни.
Попри жорсткі покарання п’яні водії скоїли численні ДТП з фатальними наслідками. Мабуть, пора депутатам під час наступного внесення змін до законів вибудувати чітку логічну схему прив’язки покарань за їзду та злочини за кермом під впливом алкоголю до санкцій за умисні вбивства. П’яне ДТП з людськими жертвами має каратися виключно, як умисне вбив-
ство з обтяжуючими обставинами. Простий виїзд водія під впливом алкоголю чи наркотиків — як замах на вбивство.
Відбулося й кілька відвертих актів правового нігілізму. До акцій протесту водіїв на незаконно ввезених автомобілях додалися виступи дрібних контрабандистів та міських перевізників, які й далі не бажають сплачувати податки й мита зі свого бізнесу. У багатьох країнах є підприємці, які недобросовісно ставляться до своїх фіскальних обов’язків, але лише в Україні вони можуть безкарно виходити на демонстрації, перекривати дороги та шантажувати владу. Щось не зовсім у правильному руслі розвивається наша демократія. Ще минулого тижня ми мали змогу побачити римейк олігархічних воєн, поки що, на щастя, лише в зарубіжних судах, але дуже б не хотілося, щоб це явище з минулих десятиліть вплинуло на наші економіку та правопорядок.
Кілька вартих уваги подій відбулося й поза межами України. Для нас особливо цікаві зміни в уряді сусідньої Польщі. Більшість нових міністрів будуть політичними спадкоємцями своїх попередників, але відставка одіозного В. Ващиковського та призначення новим міністром закордонних справ Польщі Яцека Чапутовича дає шанс нашим сусідам і партнерам вирватися із безглуздого протистояння з Україною. Багатьох засмутила новина, що наступне розширення ЄС можливе лише після 2025 року. Насправді навіть тоді Євросоюз буде готовий прийняти лише невеликі держави, як Албанія чи Чорногорія. А нам слід готуватися до тривалого забігу й будувати Європу в себе вдома. План дій уже написано — це Угода про асоціацію. Паралельно з її виконанням маємо відвойовувати дедалі нові форпости в інтеграції до європейських інституцій. Це важко, але реально.
Паніка, яку в нас викликала заява керівниці дипвідомства Австрії, представниці пропутінської партії Свободи, про неефективність «політики санкцій», теж видається надмірною. Згадаймо, що до виборів представники цієї політичної сили вимагали повного скасування санкцій проти Москви, а тепер лише скромно розповідають про їх «неефективність». Зате маємо явну міжнародну перемогу: всі зусилля повернути російську делегацію до роботи в ПАРЄ зазнають краху, росіяни навіть не поїдуть до Страсбурга.
Ще невідомо, яка буде реакція на пропозицію Путіна повернути нашу військову техніку з окупованого Криму. Імовірно, мова може йти про реальний металобрухт. Але політичні бонуси, яких прагне добитися Росія, несуть значно більшу загрозу для України. Очевидно, що найкращою відповіддю агресору може бути саме та, яку озвучив В. Гройсман: «Ми готові забрати наші кораблі тільки разом із Кримом». У внутрішніх питаннях прем’єр визначив головне завдання уряду на поточний рік — це економічне зростання. Як один із шляхів позитивних змін він бачить розвиток стартапів, тому цього тижня провів зустріч із творцями найуспішніших швидких економічних проектів.
І вже зовсім наостанок маємо подякувати Папі Франциску, який закликав світ не забувати про військовий конфлікт в Україні. Це актуально й для нас самих, бо іноді поводимося так, ніби в нас на сході не ллється кров, а в центрі не проводяться ворожі спецоперації.
Тарас ЧОРНОВІЛ, політолог і незалежний експерт.
