Честю держави є визволення і повернення додому полонених. Україна докладає максимум зусиль, щоб її захисники не залишалися у ворожих тюрмах. 24 січня 2018 року звільнено ще одного військовика.
Роман Савков (на знімку) родом з Вінниччини. Старший солдат, помічник гранатометника 92-ї окремої механізованої бригади. 19 липня 2017 року його незаконно затримали бойовики. Утримувався в Макіївській колонії. Роман Савков дістав осколочне поранення ноги, хворіє на цукровий діабет. Про повернення Романа просили Президента звільнені 27 грудня військовики. До нього не допускали МКЧХ і не передавали посилки рідних.
Роман Савков розповідає, що коли в листопаді минулого року він уже не мав сил піднятися сходами на один поверх, до нього в камеру зайшов лікар і сказав: «Ти повинен написати клопотання про те, щоб тебе відправили в лікарню на огляд». Та він уже їх штук зо п’ять написав, але де вони?
Роман розповідає: «Мене принесли на ношах у цивільну лікарню. За мною — п’ять чоловік охорони з автоматами. Зробили аналізи, цукор на рівні 19. Це дуже багато. Два дні сидів на крапельницях. Пробув загалом чотири дні в лікарні — і знову в тюрму. До мене прийшла тюремна лікар-терапевт. Я саме їв те, що дали — червоний буряк, як жом перемелений, і картопляне пюре. Лікарка дістала книгу, мені чітко запам’яталося, що 1991 року видання, я це побачив на обкладинці. І почала читати, що мені не можна їсти червоний буряк, бо в ньому багато цукру. Питаю: то що, мені тільки чай пити?
Пам’ятаю, що вона мені читала далі з тієї книги: «Ви не повинні зловживати шоколадом, газованою водою, алкоголем тощо... А то ви впадете у кому!».
Ну аякже, а то я тут у тюрмі тільки п’ю шампанське і шоколад жеру!
Потім зробили нові аналізи, і цукор був ще вищий.
Перед тим як мене звільнили, я підписав папери, що не маю претензій до своїх наглядачів. Ще зранку я не знав, куди мене везуть. Адже одного разу мене вже возили на обмін і потім повернули в камеру. Так і сьогодні п’ять моїх побратимів сказали, що ввечері знову побачимося. Ніхто не вірив у звільнення».
Передача українського заручника відбувалася так. На машині швидкої допомоги ми поїхали до місця передачі. Це в’їзд до Горлівки. Саме те місце, де 27 грудня також відбувався обмін. На блокпості вже після сірої зони на окупованій території дверцята машини відчинив озброєний чоловік: «Хто тут? Медицина і кіношник? Ну добре, їдьте».
Проїхали ще хвилин десять. Вийшли з авто. Поруч стояв бойовик. Питаю, чи привезли вже нашого хлопця? «Питання не до мене. Поверни камери в землю!» — каже. Я це зробив. Через кілька секунд вже ведуть нашого військовика Романа Савкова. Сіли й поїхали. Все відбулося дуже швидко.
І ось ми з медиком Юрою у «швидкій» кажемо Роману, що вже все скінчилося, ти майже вдома.
Приїхали на пропускний пункт «Майорськ». «Зараз відчинимо двері і з тобою говоритимуть журналісти», — попереджаємо Савкова. Але Роман дивиться з якоюсь недовірою. Все чекає чогось непередбачуваного... Двері відчинилися, багато журналістів. Через кілька хвилин колишній заручник зателефонував мамі Валентині. Потім йому зателефонував Президент Петро Порошенко. І зрештою Роман повірив, що таки вільний.
Президент помилував громадянку Козлову (вибухом гранати вбила двох наших нацгвардійців у Часовому Яру, травмувала себе, завагітніла вже арештованою!?, має дев’ятимісячну дитину) задля продовження звільнення наших військовиків. Нам передали Романа Савкова. Президент і його команда продовжують боротися за звільнення інших українських заручників.
По дорозі в Київ Романа завезли у Мгарський монастир біля міста Лубни.
Сина зустрічає батько Олександр.
У Київському військовому госпіталі.
Роман Савков зі звільненим 27 грудня 2017 року Іваном Лясою.
Іван Ляса, Роман Савков, Олександр Морозов. Недавні "колеги по тюрмі" Іван Ляса та Олександр Морозов, інші заручники, які були звільнені 27 грудня 2017 року, дуже просили Петра Порошенка сприяти звільненню Романа Савкова. Ну і ось, це сталось.
Роман просить, щоб якомога швидше звільнили тих, хто там ще залишається. Точно відомо про п’ятьох військовиків. Але можливо, ще десь є наші хлопці, ті, про кого не знаємо.
Війна триває, продовжують гинути наші герої. Але звільненням заручників займаються багато людей — від Президента Петра Порошенка, Першого заступника Голови Верховної Ради Ірини Геращенко, інших посадових осіб до працівників, робота яких не на виду. Це — співробітники Об’єднаного центру СБУ з координації пошуку, звільнення незаконно позбавлених волі осіб, заручників та встановлення місця перебування безвісти зниклих у районі проведення антитерористичної операції. Кропітка робота цих спеціалістів ведеться постійно і професійно. Можна сказати, без зайвого пафосу, але для конкретних результатів. Шана їм і подяка!
Мама Валентина, син Роман, батько Олександр Савкови. Разом!
Сподіваємось і віримо, що незабаром інші заручники вдома їстимуть мамин борщ!
Олександр КЛИМЕНКО. Фото автора.
