На запитання відповідає представник Українського інституту національної пам’яті в Чернігівській області, дослідник історії крутянського бою Сергій БУТКО.

— Що вас найбільше вражає в історії Крут?
— Перше. Справжній, не вдаваний патріотизм із великої літери всіх українських учасників бою під Крутами 29 січня 1918-го, а ще просто вражає оборона Бахмача від російсько-більшовицької агресії 25—27 січня того ж року. Це набагато краще розуміємо нині, коли стали свідками, а ті, хто молодше, — й учасниками, добровольчого руху з 2014-го. В 1918-му і 2014-му спільним було головне — всі були добровольцями (учні, студенти, військовослужбовці, силовики і мобілізовані), адже тоді всі, хто забажав, втекли, відсиділися у безпечних місцях і ухилилися від захисту України.
Друге. Однією з головних причин сучасної російсько-української війни було (є?) з 1991 року те, що переважна більшість української владної еліти (п’яту колону в Україні не рахуємо) не знала і не розуміла, а часто й не бажала знати історію України, показала відсутність бажання вивчати і враховувати в сучасній державній політиці уроки Української революції 1917—1921 років разом із боєм під Крутами, тодішньої російської агресії проти Української держави, інші критичні та повчальні періоди історії нашого народу, його боротьби за незалежність. Нині цей фундаментальний прорахунок поступово ліквідується, але занадто повільно. Серед політиків, як і 100 років тому, нерідко, м’яко кажучи, особисті, корпоративні, партійні інтереси ще переважають національні. Вони ніяк не можуть зрозуміти, що реалізація саме національних інтересів відкриває шлях для просування власних (у межах чинного законодавства)... Тому й країну в умовах сучасної російської агресії лихоманить.
— Які міфи про цей бій найбільше ображають?
— На ображених воду возять, каже народна мудрість. Проте треба постійно спростовувати міфи про бій під Крутами, захищати подвиг оборонців України від свідомих і несвідомих перекручень та інформаційних диверсій.

МІФ про 300 крутянців-спартанців.
29 січня 1918 року у бою під Крутами кількість українських військ становила 440—520 осіб. Серед них головною силою були, говорячи сучасною мовою, чотири роти (сотні) курсантів Першого Українського військового училища ім. Б. Хмельницького (Перша Українська юнацька школа ім. Б. Хмельницького) та їхні 20 офіцерів (старшин). До них приєдналися учасники військових частин, що брали участь в обороні Бахмача, і загонів Вільного козацтва з Ніжина, Чернігова та інших міст. Це ті, хто вмів воювати та мав досвід бойових дій, саме їхніми зусиллями це був успішний бій. До них приєдналася 1-ша сотня новоствореного добровольчого Помічного Студентського куреня Січових стрільців — 116—130 осіб. Із них командир об’єднаних військ Аверкій Гончаренко 27 бійців, яким було 16—17 років, поставив у резерв, щоб вони не брали участі у бою.
Джерело міфу: виступ Миколи Зерова у березні 1918-го на перепохованні на Аскольдовій могилі у Києві, в якому він порівняв героїзм учасників бою під Крутами із подвигом 300 спартанців у Фермопілах. До речі, міф відкидав, забував(?) вирішальну участь курсантів, офіцерів, інших добровольців... Десятиріччями говорили тільки про студентів...

МІФ про те, що українські офіцери під час бою під Крутами пиячили, а потім не чекали у потягу тих, хто відступав.
Перебіг бою показує, що проти приблизно 520 українських бійців билися 4800 вояків російсько-більшовицьких військ. На розтягнутій лінії фронту по обидва боки залізничної колії українських захисників було замало, на рахунку був кожний боєць, офіцери забезпечували керованість бойових дій. Без ефективного командування наша оборона швидко б упала. Проте все було навпаки. За 6 годин бою противник так і не зміг її прорвати, відступ українських військ проведено організовано, забрали всіх поранених і вбитих, кого знайшли. Мало того, перед від’їздом українського потягу було розібрано залізничну колію на дві версти. Хто не встиг на потяг? 27 наймолодших студентів і учнів, які були у резерві і після наказу відступити переплутали напрямок руху. Замість того, щоб іти в сутінках по задимленій від пожеж місцевості за залізничну станцію, пішли на світло пожежі на вокзал і потрапили ворогу у полон. Саме їх, українських військовополонених, російські більшовики жорстоко вбили. Військовий злочин, якщо не перший такий у тій війні. Отже, простий переказ фактів показує, що це вигадка.
Джерело міфу: спогади Дмитра Дорошенка. До речі, наочний приклад, коли під час внутрішньополітичної боротьби тодішньої української владної еліти зводили між собою рахунки, вигадуючи такі міфи... А від таких вигадок (неперевіреної інформації?), які використовували як «компромат», страждали Українські Герої. Вам це нині нічого не нагадує?

МІФ про трагедію бою під Крутами.
Війна сама по собі є трагедією — вбиті, поранені, скалічені, зламані долі. Так було завжди. Тому оцінювати цей бій, як і всі інші бойові дії, у російсько-українській війні грудня 1917-го — квітня 1918-го треба за результатами, за його значенням.
Оборона Бахмача 25—27 січня та бій під Крутами 29 січня 1918 року щонайменше на чотири дні затримали війська агресора, він отримав гідну відсіч. Під Крутами ворог тільки вбитими втратив 300 вояків, а українські війська за одними даними — 42 вбитими, за іншими — 70—100. Противник почав боятися наших захисників, рахуватися з ними. Нагадаємо, що ще 29 січня, перед боєм, Михайло Муравйов, головнокомандувач російських військ, розраховував уже до ночі потрапити до Києва. Після бою його війська повернули в Бахмач «зализувати рани», збиратися з силами, лагодити колію...
Головне, що було досягнуто: затримавши ворога щонайменше на чотири дні, українські захисники дали змогу укласти Брест-Литовський мир, що de facto означав міжнародне визнання української незалежності і майбутню перемогу у війні. УНР звернулася за військовою допомогою до Німеччини й Австро-Угорщини.
Джерело міфу: вражені горем за загиблими дітьми батьки, ми їх розуміємо. Проте тяжко зрозуміти такі оцінки від тодішньої «диванної сотні», тодішніх політичних опонентів тодішньої чинної влади. Цей міф теж потім продукувався десятиріччями довірливими патріотами та ворогами України. Згадайте, а як Президент В. Янукович оцінював у зверненні на День пам’яті Героїв Крут? Він говорив тільки про студентів, яких, мовляв, кинули політики. Йому та російському агресору у 2014 році відповідь дав український добровольчий рух.

Розмовляв Василь АВДІЙ.