24 з 32 сільських голів Володимирецького району Рівненщини підписали Звернення до віце-прем’єр-міністра України — міністра регіонального розвитку, будівництва та ЖКГ України Геннадія Зубка, народного депутата України Василя Яніцького, голів Рівненських обласної ради Миколи Драганчука та ОДА Олексія Муляренка, а також керівників Володимирецького району Василя Ковенька та Володимира Хоружого. Текст цього звернення, яке, як запевняють, написали з відчаю, вони адресували й редакції нашої газети.

У ньому пишуть про «жалюгідний стан, в якому опинились органи місцевого самоврядування» Володимирецького району. Наголошують, що «більшість сільських рад району не можуть виконувати навіть елементарні делеговані повноваження, оскільки змушені планувати річний бюджет із видатковою частиною, якої ледве вистачає на один-два місяці. І навіть ця частина не забезпечується відповідними надходженнями у бюджет. Якщо у попередні роки при плануванні річних бюджетів грошей не вистачало на всі заплановані потреби, то цьогоріч їх просто немає».
Голови 24 сільрад пишуть, що на кінець 2017-го їм штучно ледве вдалось уникнути заборгованості із заробітної плати працівникам.
Розповіли, що працівники, хоча й за документами були у відпустках без збереження заробітної плати, але все одно виходили на роботу, щоб справи не накопичувались. Економили й зберігаючи вакантні посади вільними. Саме з цієї причини чимало сільрад недоукомплектовані фахівцями. В Озерецькій, скажімо, немає секретаря, бухгалтера, у Новаківській — землевпорядника. А в Ромейківській голова склав повноваження — його обов’язки виконує секретар, звільнився і бухгалтер. У Балаховичах працюють лише сільський голова з бухгалтером. Довговільська сільська рада понад рік працює без секретаря для економії бюджетних коштів... Загалом по району на пальцях можна перелічити сільради, де повністю укомплектований штат.
А в одній із сільрад, щоб уникнути у звітах заборгованості із зарплати, як цього вимагали у районі, змушені були вдатися до її виплати за рахунок кредитних коштів з банківських карток самих же працівників з подальшим їх погашенням.
Обурюються сільські голови і зрівнялівкою в оплаті праці співробітників органів місцевого самоврядування: посадовий оклад техпрацівника 3723, а сільського голови 4300 гривень. Про преміювання задля диференціації зарплат і не йдеться, бо неможливо здійснити оплату праці бодай за мінімальними посадовими окладами. «Вже зараз місцеве самоврядування Володимирецького району починає відчувати відтік кадрів через відсутність перспективи та низьку престижність роботи, і цей процес посилюватиметься», — вважають автори звернення.
«Коштів не вистачає на елементарне — оплату електроенергії за вуличне освітлення, — йдеться у зверненні. — Тому керівники громад змушені відключати його задля економії коштів, що дуже незручно для селян. А ще ж ми повинні дбати і про очищення доріг, зупинки громадського транспорту, благоустрій тощо. А в бюджетах більшості сільрад у графах на ці цілі — лише нулі.
Звичною справою стала закупівля палива та найм транспорту працівниками сільських рад за власний кошт задля виробничих потреб (благоустрій, ліквідація торфових пожеж, доставка військовозобов’язаних до райвійськкоматів, утримання спортивних команд, очищення доріг чи підгортання сміттєзвалищ, обслуговування оргтехніки та комунікацій тощо), оскільки і в районному бюджеті на ці цілі коштів теж немає».
Автори звернення з гіркотою зауважують, що про поліпшення життя, здобутки від реформ чують лише з телеекранів. У поліських селах, де вони мешкають, ситуація не така оптимістична: сільські території давно забули про термін «розвиток», люди стають дедалі біднішими, не кажучи вже про прадавню інфраструктуру — дороги, школи, культзаклади, водогони, каналізацію... Ось такий вигляд має клуб у селі Новаки (на знімку).

Щодо інфраструктури, то городецький сільський голова Ірина Басик розповіла:
— Біля сільради ось уже багато років стоїть незавершена споруда, де свого часу планували облаштувати Будинок культури (на знімку).

Його ще у 1989 році почало зводити місцеве дослідне господарство, а у 2007-му передало на баланс Городецької сільської ради в надії, що його таки добудують. І хоча тоді ще зробили покрівлю на новобудові, вона вже починає руйнуватися. А держава коштів на завершення Будинку культури не виділяє, хоча потреба у такому закладі у селі є. Адже маємо 638 дітей віком від 6 до 18 років, 900 осіб — віком від 18 до 35 років. Якби профінансували завершення цього довгобуду, то тут могли б розмістити Будинок культури, обрядовий зал для реєстрації шлюбів, народин (його у нас просто нема), філіал музичної школи (у селі багато талановитих дітей), спортзал. Нині роль Будинку культури виконує тісна зала для сесійних засідань у сільраді, а в теплу пору року масові заходи змушені проводити просто неба...
За високого рівня народжуваності у багатьох поліських селах старі школи потребують або капітальних ремонтів, або добудови, а то й зведення нових. Лише під тиском громадськості, батьків, які навіть перекривали з відчаю траси, не пускали дітей на навчання в аварійні заклади, вдалося переконати обласну владу профінансувати будівництво шкіл у селах Озерці і Степангород.
Щодо доріг, то, як розповіли сільські голови, щойно з’їжджаєш із траси Київ — Варшава, як починається фактично бездоріжжя, щоправда, біля віддалених сіл району воно стає дедалі відчутнішим. Скажімо, до Степангорода, який за кілька десятків кілометрів від райцентру, фактично немає дорожнього полотна, тому місцеві мешканці самотужки натоптали грунтові дороги лісом. До Мульчиць (за 60 кілометрів від Володимирця) поганою дорогою доводиться добиратися півдня. А ось такий вигляд — вибоїна на вибоїні (на знімку) — має дорога до села Озерці, що за 54 кілометри від райцентру.

Через рясні вибоїни рейсові маршрутки часто ламаються, тож перевізники з цієї причини залишили тільки кілька рейсів до райцентру і до цього села. Місцеві мешканці розповіли, що цими днями, коли були сильні морози, одній літній жіночці з хуторів (до складу Озерецької сільради входять і кілька хуторів) потрібно було дістатись до Володимирця в лікарню. Але маршрутки не було, тож вона чекала попутного транспорту в приміщенні сільради, щоб не замерзнути. Цей епізод — яскрава ілюстрація того, наскільки далекі від народу автори медичної реформи, бо сюди, у поліську глибинку, і «швидка» не дістанеться у відведений нормативами час. У таких випадках, зауважують сільські голови, поліщукам доводиться розраховувати не на медиків, а на Бога.
На думку сільських голів Володимирецького району, які підписали звернення, «причиною такої ситуації є законодавство, яким органи місцевого самоврядування нашого рівня позбавлено реальних видів надходжень, а з наявним низьким ресурсом у нашому депресивному регіоні без відповідних дотацій з бюджетів вищих рівнів самостійно заробити нам ніде. Окрім того, останні зміни до податкового та бюджетного кодексів узагалі позбавили нас будь-яких шансів забезпечити себе самостійно.
У бюджет наших сільських рад не потрапляє жодної копійки від компенсації ризику населення, яке проживає у зоні спостереження Рівненської АЕС, хоча більшість населених пунктів наших сільрад безпосередньо межують з Рівненською АЕС і включені до 30-кілометрової зони спостереження. Аналогічна ситуація і зі стабілізаційною дотацією з державного бюджету місцевим бюджетам, яка торік майже вся залишилась у районному бюджеті (із 1,5 млн грн деяким сільським радам розподілено лише 85 тис. грн).
Про реальні види податків, які тепер централізовано використовуються державним бюджетом, а колись давали достатній дохід селам, — податок з доходів фізичних осіб, земельний, лісовий, податок на прибуток тощо навіть і не йдеться. Їх невідкладно необхідно повернути селам».
— Можливо, громадам варто об’єднуватись? — запитую у сільських голів, на що чую резонне: «Якщо об’єднати злидні зі злиднями, то хіба злидні зникнуть?».
І справді, бідних не хочуть заможні громади. Як приклад, бажання мешканців села Заболоття — близького сусіда Вараша (колись Кузнецовськ) об’єднатися з містом рівненських атомників. Про це йшлося ще у 2003-му. А громадські слухання у Заболотті про таке об’єднання знову відбулися у 2014—2015 роках. Ось що розповів про цей процес заболоттівський сільський голова Роман Хондока:
— У 2003-му Заболоттівська сільська рада добровільно передала тодішньому місту Кузнецовськ (нині Вараш. — Авт.) 274,76 гектара земель. У відповідь тодішній кузнецовський міський голова Степан Жданюк у тому ж таки 2003 році підписав рішення Кузнецовської міської ради № 175 від 28.08. 2003 р. «Про включення села Заболоття з прилеглими до нього землями до меж міста Кузнецовськ». А вже з 1 січня 2004-го земельний податок за передані землі почав надходити до бюджету міста атомників. Тільки за 2017 рік податком за передані землі бюджет Вараша поповнився на понад 30 мільйонів гривень. Прикро, що при цьому 15 червня 2017-го Вараська міська рада прийняла рішення про зупинення об’єднання наших громад. Вийшло, що заболоттівців, пробачте, кинули, не дотримавшись обіцянки. Тим часом і нашій сільській громаді ті 30 мільйонів не були б зайвими, бо на них маємо чимало «дірок». Так, я вже попередив працівників сільради, що їм доведеться у цьому році через брак коштів на зарплату йди у неоплачувані відпустки.
«Поточної роботи у наших громадах — величезна кількість. Але як її виконати без коштів, нам не зрозуміло. Та й будь-якої допомоги від вищих органів державної влади нами не відчувається. Співпраця районної влади з сільськими радами залишається на мінімальному рівні, вона здебільшого полягає у самоплинній роботі з районними структурними підрозділами. Елементарні наради сільських голів з районним керівництвом не вирішують жодних питань та мають лише формальний характер, а наші численні прохання та клопотання залишаються останнім часом уже навіть без відповіді», — пишуть 24 сільських голів Володимирецького району Рівненщини.
Вони сподіваються, що їхнє звернення не залишиться поза увагою чиновників, яким воно адресоване: «Ми повністю беремо на себе відповідальність перед нашою громадою за свою роботу і вимагаємо такої самої відповідальності і від вас, а тому це звернення потребує швидкого аналізу викладених у ньому проблем та швидкого прийняття відповідних рішень».

Олександра ЮРКОВА.
Фото надані автором.

Рівне.

 

Звернення підписали сільські голови:

Рафалівської (селищної) — Василь СОВГУТЬ; 
Балаховицької — Вадим ДАВИДЮК;
Берестівської — Вікторія ЯСИНСЬКА;
Біленської — Олександр БЛИЩИК;
Більськовільської — Олексій ТЕРЕЩУК;
Великоцепцевицької — Сергій СІВТА;
Городецької — Ірина БАСИК;
Довговільської — Анатолій ФЕДОРЧУК;
Жовкинівської — Єлизавета БАСИСТА;
Заболоттівської — Роман ХОНДОКА;
Каноницької — Василь ДУЛЯНИЦЬКИЙ;
Кідрівської — Федір ЛЕПУГА;
Красносільської — Дмитро КОВАЛЬЧУК;
Лозківської — Микола НЕЧИПОРУК;
Мульчицької — Максим ШАРАБАР;
Новаківської — Олексій ХРИСТЯНОВИЧ;
Озерецької — Олександр ФЕДОРУК;
Озерської — Віктор СЕМЧУК;
Ромейківської — (в. о.) Сергій ВАСИЛЬЧУК;
Собіщицької — Олександр ГАВРИЛЮК;
Сопачівської — Галина СНІЖКО;
Старорафалівської — Ярослав ЄМЕЛЬЯНОВ;
Степангородської — Віталій НАКОНЕЧНИЙ;
Хиноцької — Микола ШЕЛІГАН.